Глава 8. “Подолання страху”

Анна

— Тобто… як це? Жити з вами?

Судомно намагаюся пригадати зміст договору, який я щойно підписала. Невже там була така умова? Взагалі не пригадую цього нюансу.

Із завмиранням серця перебираю у голові все, що встигла прочитати. В угоді зазначено, що я повинна погодитись на будь-які медичні процедури і відмовитися від права на дитину. Так, що там ще було? Оплата за сурогатне материнство та відшкодування всіх витрат на моє життя, харчування та медичні послуги. Може і про проживання щось і було, але я не пригадую. От чорт.

— Вибачте, але я не ваша власність і поводитися зі мною таким чином я не дозволю, — вирішую йти в наступ. Нехай цей Ерік і має цілу купу грошей, але хай не думає, що може купити й мою гідність.

— Анно, ви підписали угоду. Невже ви так швидко забули той пункт, де говориться про проживання під моїм наглядом? — густі брови на секунду підіймаються і Ерік свердлить мене поглядом. — Якщо так, то може не варто навіть щось розпочинати?

— Все у мене з пам'яттю добре! — огризаюся. — Але вивчити всі пункти за тридцять хвилин та й ще в стані стресу я не здатна! Я людина, а не робот, — фиркаю і закладаю руки на грудях.

— Ви ще можете відмовитись, — сухо каже Ерік. Бере угоду і завмирає з нею в руках, готовий роздерти її на дві частини.

Розширюю очі і охаю. Його готовність отак легко все закінчити діє на мене, як бризки окропу на обличчя. Швидко кліпаю, дивлюся на цього кремезного чоловіка. Серце нестримно б’ється в грудях від хвилювання. Боже! Я тільки що і роблю в цій клініці, що нервую. А зараз мої нерви напружені до межі!

Розумію, що наступна моя фраза може стати моєю найбільшою помилкою, яка зруйнує всі мої плани на краще майбутнє. Якщо я дозволю Еріку розірвати угоду, мені доведеться шукати новий варіант. Але де я його знайду? Я попала в пастку життєвих обставин. Продовжувати жити з татом і утримувати цілком працездатного чоловіка я не хочу.

Зараз мені потрібно зробити важкий вибір — прийняти угоду і заробити достатньо грошей для кращого життя або відмовитися від пропозиції і залишитися в безнадійному стані.

Чи є у мене інший вихід? Ні. Принаймні, я його не бачу.

Ерік вирішив знайти собі жінку, яка народить йому нащадка. Очевидно, що він обрав мене. Не тих двох дівчат, які очікували разом зі мною. Чи можна вважати, що мені пощастило? Напевно, так. Сурогатне материнство може бути дуже складним і ризикованим процесом, але з іншого боку, це можливість заробити достатньо грошей, щоб вибратися зі злиднів і розпочати нове життя. Це єдиний шанс на краще життя, саме тому я і погодилася не дивлячись на умови.

— Я маю пояснити своїм рідним свою довготривалу відсутність. Чи ви думаєте, що я сирота і до мене нікому немає діла?

Дивлюся в сірі очі Еріка з викликом і не відводжу погляд.

— Я не збираюся зненацька все кидати, бо ви так собі забажали, — тримаю свою лінію оборони. Нехай не думає, що я піддослідна миша, над якою можна знущатися як собі забажаєш.

— Це двостороння угода, Анно, — він повертає угоду на стіл. Слідкую поглядом за його рухами. Фух. Здається, цей Халк трохи вгамувався.

— Так. Але в ній не вказано, що я одразу стаю вашою річчю, як тільки підписала її. Я маю право особисто вирішувати, коли і куди мені їхати чи йти. Тим паче, що я ще не вагітна і не ношу під серцем вашу майбутню дитину. Тож моє тіло належить мені.

— Це поки що, — карбує важким голосом. Замовкає і дивиться на мене трохи схиливши голову на бік. Відчуваю незручність коли мене так пильно розглядають. — А ти не така проста, як здаєшся, на перший погляд, — рівним голосом мовить Ерік і додає: — Ан-на Чай-ко-всь-ка, — промовляє по складах, смакуючи кожну літеру в моєму імені. — Виходить, що моє перше враження про тебе — оманливе?

— Не знаю, що ви там нафантазували щодо мене, але ви помилилися.

— Хм… Подивимось, — Ерік витримує довгу паузу. Продовжує нахабно розглядати мене. Дивиться з-під брів, а на обличчі нуль емоцій. — Що ти пропонуєш? — нарешті його голос порушує тишу в кабінеті.

— Мені потрібно владнати питання моєї відсутності з татом. І не тільки це. Тож за тиждень, думаю, я зможу переїхати до вас.

— Гаразд. Тоді ходімо, — Ерік розвертається і йде на вихід.

— Куди? — отетеріло дивлюся на його широку спину, але з місця не зрушую.

— Спочатку в лабораторію, а потім я відвезу тебе додому.

— Дякую, але не треба так напружуватися. Я знайду дорогу сама.

— Послухай, — він розвертається і крокує до мене. Боязко задкую, бо на мене насувається гора м’язів на дві голови вища за мене. — Я звик робити так, як зручно мені. Аж ніяк не інакше. Тож або ти робиш, що кажу я, або щасливої дороги. Зрозуміло? — суворий погляд і рівний, виважений тон, роблять свою справу.

— Угу, — киваю на автоматі.

Швидко кліпаю, в такт своєму серденьку. Дивлюся в Ерікове обличчя підвівши голову. Господи, цей чоловік такий красень, але водночас холодний й принциповий велетень, якому думка інших по-цимбалам.

Ерік мовчки бере мене за руку і веде за собою. Слухняно йду за ним, за широкою спиною чоловіка не видно куди ми йдемо, але я довіряю йому — не пручаюсь і навіть не намагаюсь вирвати руку. Нюх вловлює приємний аромат парфумів. Тонкі цитрусові нотки з ледве вловимими солодкими натяками нагадують мені запах шкірки апельсина. Роблю глибокий вдих і мимоволі заплющую очі. Мені подобається.

О, боже, Аня! Що тобі подобається, га?! Цей чоловік не повинен викликати у тебе ніяких емоцій. Він чужий, стороння людина, для якої ти нічого не означаєш. Він сто відсотків одружений. Цікаво, як виглядає його дружина? Може ми з нею однолітки? Що спонукало їхню пару звернутися до клініки репродукції? Невже такий чоловік (на перший погляд, здоровий і дужий мужчина) не може мати дітей? Чи його кохана страждає від такої проблеми? В моїй голові купа питань, проговорити їх в голос та й ще запитати про це Еріка я не наважуюсь.