Глава 7. “Шок!”

Анна

Мені перехоплює подих. Від глибокого здивування розкриваю рота і поглядом стежу за високою й кремезною чоловічою постаттю.

О Боже мій, це ж Ерік Барна! Як він сюди потрапив? Чому він тут? Чекай, можливо, він власник цієї клініки? Або клієнт… Ця думка лякає мене. Не може бути! Такий впливовий чоловік навряд чи буде отак відверто порушувати свою конфіденційність. Мене ж ще навіть не затвердили для сурогатного материнства.

Думки в моїй голові літають на перегонки з прискореним серцебиттям. Мені аж у скронях бемкає.

Мовчки дивлюся на Еріка. Здається, його так звати? Бо з цим хвилюванням я вже ні в чому не впевнена.

Сьогодні мій шеф (колишній, якщо бути точною) має кардинально інший вигляд, ніж того дня нашої першої зустрічі. Подумки відмічаю його зовнішній вигляд. На цьому чоловіку класичний костюм лежить ідеально. Це не той смішний крій а-ля "прощавай молодість". Навпаки, Ерік дуже стильно й сучасно одягнений. Йому личить. Я б навіть сказала, він сексуальний в ньому.

Поки я вивчаю зовнішність чоловіка, він мовчки сідає навпроти і кладе якісь папери на стіл.

— Це угода. Тут викладені усі умови. Попрошу прочитати, — його тон радше вимогливий, ніж ввічливий.

— Зараз? — здивовано підіймаю брови.

— Так, — киває. — Якщо будуть питання чи заперечення — я уважно їх вислухаю.

Широка рука простягає ближче до мене папери. Вражено спостерігаю за його діями. Повільно переводжу погляд з руки на обличчя.

— У вас є тридцять хвилин, — встає з-за столу, дивиться на мене згори вниз. — Якщо вам підійдуть умови — ваш гонорар складе сто тисяч євро.

Округлюю очі. Скільки-скільки?! Боже, я навіть не знаю, скільки це в гривнях! Мама рідна! Мене аж в піт кинуло.

— Ознайомтесь з угодою, — стукає пальцем по паперах і потім просто виходить за двері.

— Боже… — шепочу.

Я досі під враженням. Сума, яку назвав Ерік, для мене щось за межами реальності. Та я за ці гроші зможу навіть квартиру придбати! Серце від хвилювання б'ється так несамовито, що аж у вухах дзвенить.

Тремтячими руками беру угоду. Треба вникнути в текст, але літери перед очима стрибають, як дикі поні.

Відкладаю угоду і встаю зі стільця. Треба для початку заспокоїтись, зібратися з думками, а вже тоді братися за вивчення документа.

Підходжу до кондиціонера і стаю під прохолодний потік повітря. Заплющую очі і роблю дихальні вправи. Глибокий вдих і повільний видих.

Так, Аня, розслабся. Вгамуй хвилювання. Дихай. Просто дихай і ні про що не думай. Ти варта хорошого життя. Ти достойна бути щасливою. Тобі випав шанс на світле майбутнє.

Сто тисяч євро.

Ця сума дзвенить в голові і ніякі афірмації не можуть її заглушити.

Дядько!

Починаю крокувати кабінетом взад-вперед, нервово кусаючи губу. Мені навіть не дали часу подумати. Але чи потрібен мені той час на роздуми? Чи не почну я сумніватися? Заламую пальці і нервово хрускаю суглобами.

Морально я вже налаштувала себе на цей крок. Глибоко в душі я погодилась на сурогатне материнство. Але я не очікувала, що це буде чоловік, перед яким я зганьбилася і тепер почуваю себе вкрай незручно.

Так. Стоп. Спочатку мені треба хоча б почитати, на що я погоджуюсь. Сідаю за стіл, беру в руки угоду. Пробігаюся очима по кожному пункту. Що тут? Наче нічого особливого. Я мушу бути здоровою, проводити час вагітності в спокої, не наражати себе і майбутню дитину на небезпеку, не вживати шкідливих речовин… і ще багато чого.

Чим більше я вчитуюсь, тим більше боюся. Аж нудити почало.

Я боюся.

А раптом я не зможу виносити дитину? Або мені не вдасться завагітніти? Тоді вся ця авантюра буде марною. Я не отримаю ні цента.

Може ну його?

Може краще піти звідси?

Забути цю пригоду і жити далі своїм нікчемним життям з батьком-алкоголіком в боргах і смердючій квартирі?

Потік думок перериває поява Еріка. Його широкоплеча фігура з'являється у дверному отворі. Поява чоловіка, якому я буду змушена народити дитину, будоражить моє нутро і страх знову опановує мною.

Страх керує мною.

Відчуваю, як від нього палає кожна клітинка в тілі. Тремтять напружені м’язи, натягнуті струною всі нерви.

Липкі лапи страху тримають моє серце, яке пульсує й б’ється об скоцюрблені пальці.

Боже, що я тут роблю?

Навіщо я це роблю?!

Намагаюся розшукати крізь завісу страху раціональні доводи свого вчинку. У мене була ціла низка причин, але зараз вони здаються мені не такими вже й вагомими.

Але відступати пізно. Я зробила свій вибір.

Це мій єдиний шанс і я не маю права його втратити.

Глибоким, але безшумним вдихом намагаюся розслабити себе, але це не допомагає. Напруженість змішується з тривогою, яка досягає максимуму й здається такою нереальною, що я от-от втрачу свідомість.

Білосніжна стеля і ясно-блакитні стіни тиснуть з усіх боків. І хоч кабінет світлий і просторий, я почуваюся дрібною комашкою, яку піймали і помістили в склянку.

Я сиджу за столом, який є єдиним елементом меблів, а навпроти мене стоїть він — чоловік, завдяки якому я почуваюся загнаною в клітку пташкою.

— Отже… Анна, так? — він ховає руки в кишенях штанів. Чорний костюм лежить бездоганно і підкреслює поважність свого власника.

Легенько киваю. Дивлюся собі на руки, які безупинно стискають кутик поясу від сукні. На мені легкий вишневий сарафан з тонкої бавовни, але зараз я відчуваю холод і дрібні сироти виступають на шкірі рук. За вікном світить липневе сонце, але в цьому кабінеті наче в Антарктиці. І це не через увімкнений кондиціонер. Холодом віє від чоловіка навпроти.

— Ознайомилась з угодою?

Знову ствердний кивок.

Чую, як він хмикає.

— Значить тебе все влаштовує?

— Так, — видушую з себе одне-єдине слово, бо від хвилювання захрипла. Прочищаю горло і повторюю більш виразно: — Так.

— Ти народиш мені дитину і на цьому наші шляхи розійдуться. Ніяких претензій, ніяких зобов’язань щодо дитини, ніякої твоєї присутності ані в моєму житті, ані в майбутньому житті дитини. Зрозуміла? Якщо згідна — підписуй договір.