Розділ 11

Як Даня і говорив, їдемо відразу до модного бутика, де на мене вже чекає Марго. Не встигаю порога переступити, а вона хапає мене за руку і тягне в примірювальну. 

– У нас менше ніж година, щоб сукню вибрати! А потім ще макіяж і зачіска! – бурчить невдоволено. 

Далі для мене розпочинається справжнє пекло.  Міряю понад десять суконь, але все якесь не таке. Марго відхиляє кожне наступне вбрання, а в мене починає закипати мозок. 

В кінцевому результаті Марго зупиняє вибір на атласній сукні зеленого кольору, довжиною до колін. Корсет занадто сильно стягують у мене на талії, що дихати важко, зате низ розширений і тканина при ходьбі огортає мої ноги. 

– Супер! – сплескує в долоні Марго. – Тепер у салон краси! Будемо робити з тебе лялечку. 

На вулиці нас уже чекає білий Mercedes, і водій відчиняє двері, коли наближаємося. Сукня вже на мені, і навіть туфлі підібрали. Мене трохи лякає висота підборів, боюсь, щоб не вбитися на них. 

Поки їдемо, Марго практично не звертає на мене уваги. Вона переписується з кимось телефоном і кілька разів голосно хмикає. Я також не поспішаю зав'язувати розмову. Пам'ятаю слова Дані про те, що від цієї жінки треба триматися на відстані. Саме так я і збираюся робити. 

У салоні краси на нас уже чекають. Знову доводиться терпіти, поки наді мною чаклують, і рахую хвилини до того моменту, як можна буде перевести подих. 

– Ну ось і все! – усміхається візажист і повертає крісло, на якому я сиджу, до дзеркала. Коли бачу своє відображення, кілька разів кліпаю, але все залишається так само, як і було. 

– Ого! – це все, що можу сказати. Заледве впізнаю себе у цій дівчині, але маю визнати, що в такому вигляді моя самооцінка різко піднімається вгору. Одразу з'являється думка, якою буде реакція Дані. Такою він мене ще жодного разу не бачив. 

Яскравий, але не вульгарний макіяж робить мої очі ще більшими, а уста – пухкими. Легкий тон приховує бліду шкіру, і тепер вона просто світиться здоров'ям. Так і не скажеш, що кожного ранку по двадцять хвилин я обіймаюсь з унітазом. 

Моє довге волосся легкими локонами спадає на плечі і блищить у світлі ламп. 

– Надивилась на себе? – питає Марго, яка також встигла переодягнутися. Виглядає вона ефектно у яскраво-червоній сукні з глибоким вирізом. Мабуть, зібралася спокусити всіх чоловіків на цьому вечорі. – Тоді їдемо. Даня вже чекає тебе у ресторані. 

Ну ось, а я-то думала, що Харитонов забере мене звідси, але помилилася. Йому байдуже на мене і є передчуття, що сьогодні Даня вкотре покаже себе не з найкращого боку. Навіть зміна мого образу не допоможе… 

Дорога до ресторану займає хвилин п'ять. Зовсім мало для того, щоб зібратися. Розумію, що сьогодні саме я буду в центрі уваги. Вагітна наречена сина мера, яка приїхала з якогось Задрипанська і претендує на місце у суспільстві багатих людей. 

– Готова? Пішли! – говорить Марго і першою прямує до входу, а я за нею. З цієї жінки можна брати приклад. Впевнена у собі, холоднокровна і дико сексуальна. 

Поруч з нею я схожа на сіру мишу, і байдуже, що виглядаю зовсім не так плачевно, як відчуття всередині. 

У приміщенні дуже багато людей, тому знайти Даню виявляється ще тією проблемою. Ще й хвилювання не дає зібратися і сильно заважає. 

– Не трясись так, – шипить мені на вухо Марго. – Скоро Даня буде тут. 

Дуже на це сподіваюся, адже зараз почуваюся їжею, яку кинули у клітку до тигрів. Серце б'ється об ребра, і єдине бажання крутиться у голові: тікати, не озираючись. 

Це не мій світ і я не мала тут стояти. Відчуваю на собі погляди людей – і сироти шкіру вкривають. Треба бути сильною! Якщо стояти ось так і боятися, всі зрозуміють, що я не маю жодних прав тут. І байдуже, що так і є. Я маю показати свій сильний бік і довести всім, що я не затуркане дівчисько. 

– Кохана! – з натовпу виходить Даня і швидко наближається до мене. На ньому чорний костюм, який хлопцеві дуже пасує. Я маю радіти, що тепер у мене є підтримка, але немає такого відчуття, тому що на шиї у Дані слід від засосу, і коли бачу його, наче щось важке б'ється об мою голову. 

Навіть тут він не втримався від спокуси поцілувати когось, а може, не тільки це… Клубок стає у горлі, і бажання дати йому ляпаса по занадто задоволеному обличчі таке велике…

– Ти така гарна! Я в захваті! – шепоче мені на вухо та огортає рукою талію. – Спочатку навіть не впізнав. 

Даня цілує мене в щоку, а я напружуюсь кожною клітинкою тіла. На нас дивляться усі, тому показувати своє невдоволення я не можу. Як і не можу просто розвернутися і піти звідси. То що залишається? Терпіти все це? А може, помститися, якщо буде можливість…

Даня веде мене до свого батька і Марго. Відчуваю його руку, що тримає мої пальці, і бажання піти звідси з кожною секундою стає все більшим. Не для мене все це. Якби хоча б Даня дійсно щось до мене відчував, а так… Одна неправда навколо, і від цього нудота до горла підступає. 

На жаль, далі все тільки погіршується. Ми з Данею хвилин двадцять стоїмо поруч з його батьком і вітаємось з гостями. Доводиться усміхатися і вдавати, що я шалено щаслива зараз, а насправді на душі так важко…

– Мені треба у вбиральню, – кажу Дані, коли терпець мій вривається.