Розділ 7

Назад повертаємось мовчки. Мені нічого сказати, а Даня подумки вже в клубі зі своїми друзями. Мені страшно уявити, що чекає на мене завтра. Всі дізнаються, хто насправді вагітна наречена Харитонова, і мене не буде обговорювати хіба що лінивий. 

Розумію, що новини скоро і до моєї мами дійдуть, тому найближчим часом треба розповісти їй усе. Мені страшно, адже вона дуже сильно розчарується у мені. На жаль, вибору у мене просто немає, тому треба брати себе в руки й щось робити, інакше ніяк. 

– До завтра, чорнява! – заявляє Даня, коли автомобіль зупиняється біля гуртожитку і я відчиняю двері, щоб вийти. 

Я нічого йому не відповідаю. Просто на це не залишається сил. Виходжу на вулицю і зачиняю двері. Не озираючись, йду в гуртожиток, і лише за зачиненими дверима вдається зробити глибокий вдих. 

Тільки-но переступаю поріг кімнати, мої сусідки влаштовують мені допит, і лише Оля уважно розглядає. Доводиться сказати все, як є, все одно завтра вони про це дізнаються. 

У моїх сусідок просто шок, і певною мірою я їх розумію. Сама б ніколи не повірила, що Харитонов одружиться в самому розквіті сил, та ще й зі звичайною дівчиною. Але це правда, і така реакція завтра у всіх буде. 

Розповідаю все Олі лише пізно ввечері. Наші сусідки сплять, тому йдемо у коридор, де нікого немає, і я ділюся з нею усім, що сьогодні відбулося. 

– Даня мене розчарував, – зітхає подруга. – Я-то думала, що він змінився трохи. Коли сьогодні прийшов до нас у кімнату, це так романтично виглядало. 

– Даня зробив це тільки тому, що боїться втратити все, що дає йому тато. Навіть одружується з цієї причини. А я і дитина йому зовсім не потрібні, – пояснюю. 

– Що будеш з мамою робити? Весілля зовсім скоро, – питає Оля. 

– На вихідних поїду додому. Треба все розповісти, – кажу, і від думок, що мама все дізнається, недобре стає. Але я маю їй сказати. Впевнена: Давид Павлович захоче бачити моїх рідних на весіллі. Хоча я не впевнена, чи варто їм туди йти. Цей світ не для таких, як вони і як я. 

Наступного ранку разом з Олею йдемо в універ, оминаючи калюжі. Сніг починає танути та хлюпає під ногами. Скоро буде зовсім тепло, і це єдине, що зараз мене тішить. 

Весь ранок я знову провела над унітазом. Нічого не їла і навряд чи зможу найближчим часом покласти щось до рота. 

Саме в момент, коли ми з Олею йдемо через стоянку, там з'являється автомобіль Дані. Бачу його – і клубок у горлі стає. Ще зовсім недавно я мріяла про те, щоб цей хлопець звернув на мене увагу, а зараз сама перехоплюю руку Олю і пришвидшуюсь. Не хочу його бачити й тим паче говорити. Для Дані все це як гра, а я змушена це переживати глибоко в душі. 

Перші дві лекції все начебто спокійно. Ніхто не звертає на мене увагу і всі займаються своїми справами. Коли ж ми з Олею йдемо в їдальню, нас зупиняє Віка Самойлова – модель і просто донька банкіра. Я знаю, що вона давно бігає за Данею і постійно тусується у тій же компанії, що й він. 

– Отже, це ти, – холодно заявляє і розглядає мене з голови до ніг. – І що він у тобі знайшов? 

– Ти про що? – вдаю, що нічого не розумію, хоча насправді здогадуюсь, що Давид Павлович уже все розповів. 

– Про тебе і Даню! – цідить дівчина. – Ти дійсно вагітна? Як він міг повестися на таку, як ти? У Дані зник смак? 

– Гей, ти! – втручається Оля, але я її зупиняю, схопивши за руку. Воно того не варте. Я ж розумію, що таких ревнивих подружок Харитонова буде ще багато. 

– Запитай краще у нього, – кажу стримано і швидко оминаю дівчину. 

– От коза! – сердито випалює Оля, коли виходимо на вулицю, де світить сонце. Снігу практично не залишилося і, крім нас, погрітися вийшло ще кілька студентів. 

– Не зважай на неї, – кажу дістаючи з рюкзака два батончики, які вчора мені дав Макс. Один собі, інший – Олі. – Скільки їх ще буде.

– Тоді скажи Харитонову, нехай вгамує своє стадо овець. Ти ж вагітна! А вони тебе хвилюють! – емоційно випалює Оля, а я тільки хмикаю. Все-таки вона чудова подруга. 

Розгортаю батончик і кусаю шматок. Та не встигаю пережувати, коли бачу Макса, що наближається до нас. Його погляд торкається батончика у моїй руці, і хлопець усміхається. 

– Смачного, дами! – заявляє та уважно мене розглядає. – У вас все добре? 

– Все чудово! – відповідає за нас обох Оля. Я бачу, як вона дивиться на Макса. Він їй дуже подобається. Тільки… зараз мені трохи шкода її. Хоча Макс і не такий мудак, як Даня, але вони дружать. У Макса батьки адвокати й грошей кури не клюють, а Оля така ж, як я. 

Не хочу, щоб вона потрапила в подібну ситуацію. Немає в цьому нічого хорошого. Але чи послухає вона мене? Адже зовсім недавно я такою ж була:  сердечками в очах і коханням у серці. Зараз нічого з цього немає. 

Лише моя дитина, як нагадування про те, що та ніч в принципі була… 

– Бачу, мої батончики стали в пригоді, – Макс киває на мою руку, у якій я стискаю його подарунок. – Ти знову не обідала? 

– Подружка Харитонова на неї наїхала, – здає мене Оля, а Макс хмуриться. – Скажи своєму другові, що Златі хвилюватися не можна. Нехай розбереться зі своїм стадом!