Розділ 5

Один батончик з'їдаю на наступній перерві. Більше не наважуюся залишати аудиторію і радію, що Харитонов сюди не заявився. Він може, я знаю. 

Після останньої на сьогодні пари прямую до гуртожитку разом з Олею. Наш шлях проходить через стоянку, і я дуже не хочу зустріти там Даню. На щастя, ні його, ні жодної особи з його компанії там немає. 

Тільки от не встигаю видихнути нормально, як несподівано поруч з нами зупиняється величезний чорний позашляховик. Поки ми з Олею розгублено переглядаємося, на вулицю виходить водій і зупиняється перед нами. 

– Злата Леонова? – дивиться виключно на мене, а я не можу второпати, звідки він мене знає. 

– Так, це я, – повільно киваю і міцніше обхоплюю руку Олі. Чує моє Серце, що варто чекати біди. 

– З вами хоче поговорити Давид Павлович Харитонов, – заявляє, і не дає мені час на те, щоб подумати. Відчиняє задні двері позашляховика, і я бачу в салоні нашого мера. 

Ковтаю слину і відпускаю руку Олі. Розумію, що тікати – не варіант. Цей чоловік і з-під землі мене дістане, якщо доведеться. Подруга співчутливо мені киває і йде далі, а я таки сідаю в салон, і за моєю спиною зачиняються двері. 

Стає до божевілля страшно. А що, коли цей чоловік відправить мене на аборт?

– Не трясись так, – говорить доволі спокійно, уважно мене розглядаючи. – Я нічого тобі не зроблю.

– Тоді чому я тут? – питаю прямо. 

– Потрібно щось вирішити з тобою і моїм сином, – продовжує. – Журналісти не дають мені спокою, а ви досі не разом. Ти проти одруження? Чому?

– Тому що між мною і Данею нічого немає, – кажу твердо. – Я не хочу одружуватися з примусу. 

– А про дитину ти подумала? – хмуриться чоловік. – Йому чи їй потрібен батько. Що ти зможеш їй дати? 

Давид Павлович знає, куди треба натиснути, і робить це доволі впевнено. Тільки от я розумію, що він робить це не тому, що за життя свого онука хвилюється. Його більше власна політична кар'єра цікавить. А моя незапланована вагітність – це величезна пляма на ній. 

– Я впораюсь, – кажу тихо і зовсім непереконливо. Ще й так невчасно згадую слова мами – і зовсім гірко стає. 

– Сумніваюся, – хмикає.  – Отже, так! Сьогодні ти скажеш Дані, що вийдеш за нього. Не заради себе, дівчинко. Заради дитини. Я ж, у свою чергу, даю тобі слово дбати про тебе і свого онука чи онуку. 

– Я не можу… – бурчу.

– Можеш, – цідить сердито. Здається, йому набридло зі мною возитися. – Думай про дитину. Якщо вийдеш за мого сина, у неї буде все. І в тебе також. 

Давид Павлович дістає з кишені телефон, який починає дзвонити, а я розумію, що на цьому нашу розмову закінчено. Відчиняю двері і, не прощаючись, залишаю салон. Водій одразу ж з'являється поруч і, коли відходжу трохи далі, зачиняє двері і повертається за кермо. 

Автомобіль залишає стоянку, а я так і стою, не в змозі зрозуміти, що тепер робити. 

Звісно, я можу і далі бути гордою і вирішувати все самостійно, але скоро почне рости живіт і навчання доведеться відкласти. А ще у мене зовсім мало заощаджень. Про маму навіть думати не хочу. Якщо вона дізнається, що я вагітна, та ще й без чоловіка – буде скандал. 

То що мені залишається? 

Бути гордою, але виживати з дитиною на руках? Чи обрати безбідне життя, але в золотій клітці без почуттів? 

Торкаюся долонею поки що плоского живота і важко зітхаю. Як не крути, а вибору у мене немає. Я маю думати не про себе зараз, а про свою крихітку, яка ні в чому не винна. 

Дивлюсь на будівлю універу і розумію, що треба повертатися назад. Мабуть, у Дані тренування зараз. Ось там його і почекаю. 

У коридорі порожньо, зате зі спортзалу доносяться крики. Схоже, тренування ще не закінчилося. Саме тому сідаю на підвіконня і чекаю. Руки пітніють, і бажання втекти з кожною хвилиною стає все більшим. 

Як би я не намагалася, не можу уявити Харитонова хорошим батьком. У нього, як і в мене, просто немає вибору. 

Та якщо я думаю зараз про дитину і як їй буде краще, то Даня думає лише про себе. 

Коли двері спортзалу різко відчиняються, я затамовую подих. Баскетболісти йдуть у бік роздягальні, голосно регочучи. На мене ніхто не звертає уваги. Ніхто, крім самого Дані. 

Ще мить тому він сміявся над чимось, а зараз бачить мене і різко зупиняється. Його форма липне до тіла, а скронею стікає піт. Форма шалено йому пасує, як і будь-який інший одяг.

– Що ти тут робиш, чорнява? – питає, поставивши руки по обидва боки від мене. Тепер мені не втекти, і він це розуміє. 

– Хотіла поговорити, – бурчу і намагаюся не витріщатися на його губи, які занадто близько до моїх зараз. 

– Про що? Я заінтригований. Ти сама до мене прийшла, – заявляє, а мені кортить відправити його під три чорти. 

– Я вийду за тебе. Стану твоєю дружиною! – випалюю на одному подиху, поки не передумала. 

– Навіть так? – Даня здивований, і це помітно. – Чому ти так різко змінила свою думку? Сталося щось? 

Сталося… Тільки я не впевнена, чи варто йому про це говорити. Не хочу, щоб Даня думав, що я повелася на його гроші. Тільки як не крути… все і так до цього зводиться.