Розділ 3

Злата

Прокидаюся і ніяк не можу зрозуміти, де знаходжуся. Біла стеля, стіни… Гарна кімната з меблями та ліжком, на якому я лежу. Здається мені, що це зовсім не кімната, а палата в лікарні, тільки підвищеного комфорту. 

Я що, померла? Звідки у мене гроші на таку палату? Як я розплачуватися за неї буду?

Останнє, що пам'ятаю – це розмова з Данею. Він пропонував мені гроші, а тоді все, темрява. Невже Харитонов якось причетний до того, що я зараз тут? Це він мене врятував? 

У мене в голові стільки запитань зараз, що хочеться тільки одного: знову втратити свідомість. Впевнена, мої проблеми тільки починаються.

Я дійсно збираюся залишити цю дитину. Буде важко, адже повертатися додому немає сенсу. Доведеться самій якось жити. Мама, так само як і Даня, відправить мене на аборт. У моєї сестри двоє розбишак, і це при тому, що вона без чоловіка живе. Мамі доводиться за ними наглядати, поки сестра працює. А от батько дітей взагалі до них не навідується. Виходить, мене те ж саме чекає…

Повільно сідаю і прислухаюся до власних відчуттів. Все начебто добре, голова не крутиться. Тільки-но збираюся підвестися, як у палату заходить медсестра і кидається до мене. 

– Ви що робите?! – злякано вигукує і намагається повернути мене в лежаче положення.

– Я хочу дізнатися, що з моєю дитиною! – випалюю і навіть не думаю знову лягати. 

– Все добре з вашою дитиною, – відповідає. – Ваш наречений вчасно вас привіз. Але хвилюватися вам тепер заборонено. 

– Який наречений? – здивовано перепитую. Мабуть, мене з кимось сплутали. 

– Ваш, дівчино, – медсестра розглядає мене як ідіотку, а я все одно нічого не розумію. – На руках вас приніс. Турботливий. А в новинах завжди пишуть, що він шибайголова. Це ж не так зовсім. 

Здається, я досі сплю… Про що вона взагалі? Який наречений? Який шибайголова? 

– Я зараз лікаря покличу, а ви навіть не думайте вставати. Проблеми нам не потрібні, – заявляє дівчина і залишає палату, а я вже й не знаю, що далі робити. 

Бачу свою сумку поряд з ліжком і дістаю телефон. Кілька пропущених від Олі та один від мами. Ну, все, тепер доведеться вислухати цілу нотацію, яка я погана донька. 

Вирішую спочатку подругу набрати. Все-таки вона в курсі всього і хвилюється найбільше. Оля відповідає після першого ж гудка і виливає на мене ціле відро інформації. 

– Ну нарешті, Злато! Я так хвилювалася! – торохтить без зупину. – Як ти? Харитонов дійсно відвіз тебе у лікарню? 

– А ти звідки знаєш? – дивуюсь. Невже свідками того, що я втратила свідомість, стали інші студенти? 

– А ти не в курсі? – обережно запитує Оля.

– Не в курсі чого? – перепитую. 

– Журналісти зазняли той момент, коли Даня ніс тебе на руках у лікарню. Тебе на фото важко впізнати, адже зроблені вони здалеку, але хай там як, весь інтернет гуде. Журналістам навіть вдалося дізнатися, що ти вагітна, і цю дитину швидко приписали Харитонову. Все-таки є справедливість на світі, Злато! Диви, як все швидко стало на свої місця!

Я радості Олі зовсім не поділяю. Моя вагітність – це не привід для обговорень, але тепер про неї знають усі… І що робити з цим? Даня точно не зрадіє. Він хотів лише допомогти, а тепер всі в курсі, що у нього буде дитина. 

Я можу дуже довго над усім цим розмірковувати, але зараз буде правильно поговорити з ним. Треба щось вигадати. Якось завершити ці новини. Ні мені, ні йому не потрібен зайвий шум. 

Коли двері в черговий раз відчиняються, я сподіваюся побачити лікаря. Тільки от бачу не його, а Даню… з букетом квітів у руках!

Я забуваю, як дихати, поки слідкую за його наближенням. Даня начебто спокійний, але це може бути тільки маска. Я впевнена, що вся ця ситуація не може залишити його спокійним. 

– Це тобі, – квіти опускаються на ліжко поруч зі мною, а сам Харитонов сідає у крісло поруч з ліжком. Від його прямого погляду стає ніяково. Навіть слів немає, тому просто чекаю, що буде далі. – Я подумав над твоїми словами, Злато. І… готовий прийняти цю дитину.

– Що? – здається, мені почулося. – Ти жартуєш?

– Хіба такими речами жартують? – він усміхається, але зовсім не радісно, а я починаю розуміти, у чому справа.

– Я не хочу, щоб ти робив це через силу. Обіцяю, що більше ніколи не підійду до тебе, – кажу впевнено. – Це тільки моя дитина, а ти… можеш жити своїм життям. 

– Сумніваюся, що це можливо, – фиркає. – Новинами про мене кишить весь інтернет. 

– Я можу дати інтерв'ю. Скажу, що це не твоя дитина, а ти просто допоміг мені, – подаю чергову ідею.

– Навіть не думай! – сердито випалює Даня. – Жодних інтерв'ю! Ось!

Я спостерігаю за тим, як хлопець дістає з кишені коробку, а тоді відкриває її. Всередині неймовірно гарна обручка. Витріщаюся на неї, і вкотре здається, що я сплю. 

– А це ще що таке? – голос тремтить і ніби не належить мені. 

– Ми з тобою одружимось. Щоб у нашої дитини були двоє батьків, – заявляє Харитонов, а я повірити у це не можу.