Розділ 2

Привожу дівчину у приватну клініку. Не хочу, щоб хтось мене впізнав, тому вирішую не ризикувати. Тут усе можна зробити тихо і без особливих проблем. Знову доводиться нести її на руках, і вже всередині кладу її на каталку, чи як її там. 

– Що сталося? – питає медсестра, оглядаючи непритомну. 

– Не знаю, – бурчу. – Вона свідомість втратила. Вагітна начебто.

– Чекайте тут, – віддає наказ, наче мені реально є діло до цієї навіженої. Чого це я маю чекати? Вона мені ніхто!

Хай там як, я залишаюся тут. Ну не ідіот? Ходжу туди-сюди та постійно дивлюсь на годинник. У мене тренування через пів години, а я тут. Тренер мене вб'є!

– Пробачте! Можна вас на хвилинку! – кличу медсестру, яка приймала у мене непритомну. – Мені треба їхати. Тут сумка дівчини, і документи, мабуть, там є. 

– Ви не хочете дізнатись, що з нею? – здивовано питає жінка, а я відчуваю, як наростає роздратування. Чого вони всі від мене хочуть?! 

– Ні, я просто допоміг, – сухо відповідаю. – Ось. Можливо, щось треба буде купити. 

Тицяю їй кілька великих купюр і, не прощаючись, йду геть. Думаю, цього має вистачити, щоб оплатити лікування тут і на ліки. Чорнява може мені подякувати. Я сьогодні просто герой. Хоча досі не розумію, нафіга вліз у все це. 

Сідаю в тачку і зі свистом зриваюся з місця. Треба розігнати свою крихітку до максимуму, щоб всі думки з голови викинути, що я і роблю. Скоро прийде ціла купа штрафів, але мені начхати на це. Є проблеми й серйозніші зараз. 

– Де тебе носить? – кричить тренер, коли вбігаю у зал і займаю своє місце. 

– Пробачте, – бурчу, тому що просити вибачення – це зовсім не моє. 

– Проблеми? – питає мій найкращий друг Макс, який знає мене як облупленого. – Куди ти зник?

– Потім розкажу, – кидаю через плече, і гра розпочинається. 

Я кілька років займаюся баскетболом. Шалено люблю цей вид спорту і мрію займатися цим професійно. Шкода, що для тата це лише гра і він не вбачає у цьому мого майбутнього. 

Сьогодні я в ударі. М'яч понад десять разів потрапляє у кільце, і тренер більше не злиться. Вдається трохи скинути пар, і думки про чорняву відходять на другий план. Дуже сподіваюся, що вона таки позбудеться цієї дитини. Сумніваюся, що у неї є можливість народжувати. Сама приїхала не зрозуміло звідки, а додому повернеться з сюрпризом. 

– То що сталося, Даню? – питає Макс, коли ми залишаємо роздягальню. Я вже мрію про розслабляючий масаж у виконані Ніки, але спочатку в клуб. Треба випити. І багато.

– Повна жесть, – хмикаю. – Я татком скоро стану!

– Що? – Макс фиркає і регоче. – Чергова подружка вирішила повісити на тебе бейбіка?

– Так в тому й справа, що дитина дійсно моя, – кажу. – Ця дівка була незайманою, а я – сильно п'яним. 

– Оце так новини! – хмуриться Макс. – І що тепер робити будеш? 

– Нічого, – хмикаю. – Я не збираюся ставати татком. Пропонував їй зробити аборт, але чорнява проти. Сьогодні така жесть була, Максе! Поїхали в клуб. Розкажу все.

– Поїхали! – погоджується друг. 

Встигаю тільки відчинити автівку, коли починає дзвонити мій телефон. Бачу, що це батько, і настрій знову падає нижче плінтуса. А йому чого треба? Знову вчити мене, як жити? 

– Слухаю!

– Що відбувається, Даниле?! У що ти знову вліз?! – кричить так, що мені доводиться забрати телефон від вуха, щоб не оглухнути. Намагаюсь швидко пригадати, що могло так його розізлити, але нічого на думку не спадає. 

– Не розумію, про що ти, – відповідаю. 

– Не розумієш?! – гиркає. – Весь інтернет у твоїх фото! Журналісти слідкували за тобою, ідіоте! Що це за дівчина, яку ти відвіз у лікарню? Чому всі пишуть, що це твоя вагітна наречена?! 

– Що? – от тепер у мене немає слів. Сідаю в тачку, тому що враз ноги перестають тримати. Припливли… Виходить, за мною слідкували й навіть не полінувалися у клініку піти, щоб розпитати що з дівчиною.

– От і мені цікаво – “що”, – продовжує тато. – Вона дійсно вагітна? Від тебе? 

От, чорт! І що мені йому відповісти? Правду, чи збрехати? Але ж у татка свої методи. Він сам поїде до чорнявої та притисне її до стінки, а вона всю правду викладе. 

– Так, – це все, що можу сказати. Відчуваю, що телефон тріщить у руці, і дуже хочеться розтрощити комусь голову. Бажано собі, за дурість.

– Їдь до мене в офіс! Негайно! – кричить тато і кидає слухавку. 

Чує мій зад, будуть проблеми. І навіщо я рятував цю дівку? Щоб тепер вигрібати від татуся? 

А може, не їхати? Ага, тоді він відправить по мене своїх амбалів. Краще вже сам з'явлюсь на страту.

Їду в мерію, хоча єдине бажання зараз – напитись до втрати свідомості. 

– Доброго дня, Даниле Давидовичу! – помічниця татуся підстрибує на ноги, тільки-но з'являюся у приймальні. Маю визнати, татко вміє обирати собі персонал. Один третій розмір грудей чого вартий! Цікаво, а Марго в курсі, які дами тиняються поруч з її чоловіком?