Розділ 1

Даню помічаю одразу. Він стоїть у компанії своїх друзів біля центрального корпусу університету і голосно сміється. Такий гарний і впевнений у собі… Блондин з блакитними очима і розкішним тілом. За ним дівчата табунами бігають.

Ще б пак! Тато Дані – мер нашого міста, і в цього хлопця є все, про що більшість з нас може тільки мріяти. 

Дорога автівка, квартира в центрі та багато дівчат, які готові за одну ніч із ним душу дияволу продати. 

Як же прикро, що і я така ж ідіотка. Закохалася у нього по вуха, а тепер… не знаю, як із наслідками розібратися. 

Місяць тому ми переспали. Я побачила його біля клубу у дуже поганому стані. П'яний як чіп, він збирався сісти за кермо. Я його зупинила і в результаті сама сіла за кермо, а потім ми поїхали до нього. 

Я справді думала, що такий, як він, може покохати таку, як я. Дівчину з невеликого містечка, яка приїхала у велике місто, щоб вивчитись і змінити своє життя. 

Даня став моїм першим коханням і першим хлопцем. Ми провели разом незабутню ніч. Для мене незабутню, а для нього… Наступного ранку він протверезів і просто виставив мене за двері. 

З того часу я не наважувалася до нього наближатися. У Дані все було, як завжди: дівчата, вечірки та безтурботне життя, а в мене – розбите серце і втрата самої себе. 

– Ти чого тут стоїш? – поруч зупиняється моя єдина подруга – Оля. 

– Я боюсь, – шепочу і витираю спітнілі долоні об джинси. – А якщо він мене пошле?

– Якщо пошле, будемо думати, що далі робити, – вперто заперечує Оля. – Ти маєш йому сказати, а там видно буде. 

Знаю, що маю, адже це не тільки моя проблема. А ще я знаю, що Даня не зрадіє новині, яку я хочу йому розповісти. То як мені бути? Мовчати, чи слухати Олю і розповісти все? 

– Добре, – видихаю, і вона підбадьорливо мені усміхається. 

– Зроби це просто зараз. Я почекаю тут, – говорить подруга і легенько підштовхує мене вперед. 

Роблю перший невпевнений крок, а за ним і другий. Не зводжу погляду з Дані, який обіймає за талію довгоногу білявку. Роблю кілька глибоких вдихів і видихів, тому що зовсім не хочу втратити свідомість перед такою важливою розмовою. 

Даня першим помічає моє наближення і миттєво перестає усміхатися. Розглядає з голови до ніг і відпускає свою подружку. Не встигаю нічого сказати, а він уже сам наближається і не надто різко хапає мене за руку. 

– Даню, ти куди? – кричить його найкращий друг, Стас. 

– На хвилину відійду! – кидає через плече і стає за рогом, щоб нас не бачили його друзі. – Чого тобі?

– Я маю дещо тобі сказати, – випалюю. – Даню, я… вагітна. 

– Дуже смішно! Думаєш, я ідіот? – фиркає, а я в черговий раз важко видихаю. Я знала, що реакція буде саме такою. У Дані було багато дівчат, тому, мабуть, були й схожі випадки. Але я не брешу, і це найстрашніше…

– Це правда. У ту ніч я… ми… я незайманою була, – обличчя горить, але повинна це сказати. 

– І що з того? Ти могла переспати з кимось після мене, – кривиться. – Послухай, як тебе там… 

– Злата… 

– Злато… Шукай справжнього татка своєї дитини. Але я тобі пораджу зробити аборт. Так буде краще для усіх, – Даня говорить це так холоднокровно, що у мене подих перехоплює. 

– Ти готовий вбити власного малюка? – шепочу і шморгаю носом. 

– Послухай, ти… – цідить і сильно хапає мене за плечі. – Викинь з голови цю дурню. Не ти перша і не ти остання, хто вішає на мене своїх дітей. Не сподівайся, що я буду з такою, як ти. Я переспав з тобою тільки тому, що п'яним був як чіп. У тверезому стані навіть не глянув би у твій бік. 

Я знала, що так буде. Розуміла, що він не повірить. Але не сказати про дитину не могла.

Вона ж і його також. 

Даня наостанок окидає мене байдужим поглядом і повертається до своїх друзів. Вони знову голосно сміються, а в мене серце розривається на частини. Я не знаю, як тепер бути. 

Я не зможу самотужки виховати цього малюка. Додому також не можна – мама мене вб'є. Що ж робити? Аборт? Ні, мене лише від одного слова починає нудити. 

– Ну що там, Злато? – до мене біжить Оля, а коли бачить мої сльози, все розуміє без слів. – Ти впораєшся, чуєш? Я тобі допоможу! Не плач тільки! А мудак Харитонов ще пошкодує про те, що відмовився від вас! 

– Дякую тобі, – схлипую. 

– Поки немає за що, – усміхається Оля. – Пішли на лекції, мамочко! Навчання ніхто не скасовував. 

Поки викладач пояснює нову тему, я дивлюсь у вікно, за яким падає сніг, і не можу повірити, що все це відбувається зі мною. Сьогодні зранку хвилин двадцять провела над унітазом, вивертаючи все, що вчора з'їла. 

Тепер шлунок просить чогось смачненького, а я боюсь, що знову стане погано. Торкаюся долонею живота – і цей рух не приховується від Олі. Вона підбадьорливо мені усміхається, а я намагаюсь не розплакатися. 

Мабуть, ніколи не зможу забути той день, коли дізналася про те, що вагітна. Мені було так погано, що померти хотілося. Оля першою подала ідею про вагітність, і поки я приходила до тями, подруга встигла збігати в аптеку за тестами. Це було тільки вчора, а таке враження, наче вічність минула.