Глава 2

Максим 

Я сиджу в машині і все всередині розриває на частини.

Я хочу побачити її.

Знову.

Вагітна вона має такий ніжний і привабливий вигляд.

Вона досі перед очима. Довгі вії, пухкі губи, кругленький животик.

Вагітність їй личить.

Невже й справді заміж вискочила? Коли встигла? За кого?

Хочеться зараз же дізнатися його адресу і придушити покидька. За те, що посмів доторкнутися до неї, за те, що дитину їй зробив.

Бляха, мені варто заспокоїтися.

Прямо зараз.

Рука під гіпсом свербить і мені хочеться здерти його до бісової матері. А ще попросити водія повернути назад. Повалятися в лікарні з місяць, щоб її щодня бачити.

- Максиме Миколайовичу, мені здалося, чи я бачив у лікарні ту дівчину, за якою наглядав півроку тому на ваше прохання? - у Микити сьогодні, схоже, нетримання. Зазвичай без потреби рота не відкриває. - Я маю на увазі вагітну санітарку.

- Тобі здалося, - роздратовано вимовляю я, а вже за хвилину віддаю наказ. - Знайди мені про неї все що можна. Що робила останні півроку, за кого заміж вискочила, який термін вагітності. Знайди мені копію її медкарти.

У мене є дивна підозра, що не все тут чисто. Маша була незайманою, коли я її вперше взяв. Не могла вона відразу ж побігти до іншого чоловіка.

Якщо вагітна від мене і приховувала це - прикінчу. Гаразд, спочатку поверну її, обійму, потім прикінчу.

Від думки про те, що це може бути моя дитина приходжу в захват. Напевно, мені варто було натиснути на неї, щоб правду розповіла, але не зміг. Їй не можна нервувати, а ще я до біса облажався і завинив перед нею. 

Це складно буде виправити. 

Діяти варто обережно і неквапливо. 

Телефон починає вібрувати в кишені, я роздратовано виймаю його і бачу ім'я своєї колишньої дружини на екрані. Віта. Скидаю виклик, не збираюся більше з нею мати справу.

Я не пробачу їй того, що вона зробила. Ні їй, ні Олі. Я вже міг стати дідом. У тридцять дев'ять років така собі перспектива, звісно, але я вже спав і бачив як тримаю крихітного онука чи онуку на руках, як обираю іграшки.

Але що зробила моя донька і довбана колишня дружина?

Аборт.

На пізніх термінах.

Я думав, що прикінчу їх обох, коли дізнався про це.

І дуже пошкодував, що дозволив Олі полетіти до матері.

Думав, що це піде їй на користь. Усе ж Віта жінка, вона пережила майже те саме, що й наша донька. Тільки у Віти був я, а в Олі - нікого, крім нас. Народити у двадцять без чоловіка - це не злочин і не кінець світу. Так думав я, але ми з Вітою розійшлися в думках.

Вона втовкмачила Олі в голову, що дитина зіпсує їй життя. Що нормальний мужик не одружиться з нею з дитиною від іншого. Що в неї стільки перспектив у майбутньому, а народження дитини все перекреслить.

Загалом, не знаю, що вона їй ще там наплела і як умовила на це - але в підсумку дитини не буде. Зате будуть наслідки після аборту на тринадцятому тижні вагітності.

Дві безмозкі курки.

Тепер нехай гребуться, як хочуть.

Якщо злість до Олі вже охолола, то Віті я ніколи не зможу пробачити те, що вона зробила це з нашою дочкою. Я заблокував усі її картки. Продав нерухомість, якою вона користувалася закордоном. Тепер вона живе в орендованій квартирі в Німеччині і тягне гроші в мене через Олю, яка залишилася з нею.

- Усі ці жінки - одне суцільне розчарування, - бурмочу я собі під ніс. Микита кидає на мене короткий погляд у дзеркало заднього виду, але нічого не говорить. І правильно робить.

Ми їдемо далі, і я занурююся у свої думки. Машина плавно котиться дорогою, але в моїй голові справжня каша. Маша. Вагітна. Можливо, від іншого. Але якщо від мене... Потрібно терміново все з'ясувати.

Я давно вже усвідомив, що це була величезна помилка відпустити її тоді. Повестися на всі ці істерики доньки і свої переконання, що я не для неї. А тепер, можливо, пізно...

- Микито, не гальмуй біля будинку. Одразу в офіс поїдемо, - командую я.

Він мовчки киває. Все одно мені зараз не до відпочинку. Потрібно розібратися з усім лайном, що навалилося на мене останнім часом.

Телефон знову дзвонить.

Цього разу Оля.

Я кручу його в здоровій руці, думаючи прийняти виклик чи ні.

Не найкращий час вона обрала для дзвінка.

Я зараз на межі зриву.

- Алло?

- Якщо я дзвоню, то це напевно, щось термінове? Ти так не вважаєш, Максиме? Чи тобі вже начхати на власну доньку? - замість голосу доньки чую істерику Віти.

- Я кладу слухавку, Віта, - вимовляю холодно. Але відключитися не встигаю.

- Зачекай, Алмазов. Оля захворіла, - я чую схлип.