9.

Олена Семенівна - мама Марка - жінка хороша. Якщо порівнювати її з власним сином - то взагалі свята. Взагалі не знаю, на кого схожий Марк! У його родині начебто всі адекватні. 

Тільки от зараз я стою, наче між двох вогнів, і не можу зрозуміти, що взагалі варто говорити. Олена Семенівна до того ще й розумна, їй не складе труднощів скласти загальну картину докупи.  Я і її син… хоча є надія, що сам Марк зараз щось вигадає.

- Ангеліна допомагала мені з проєктом. Вона вже йде! - голос Малиновського навіть не сіпається. Бреше, гад, і не червоніє! 

- Всю ніч? - дивується жінка. - Синку, мені здається, що ти надто напосів на бідну дівчину! На ній обличчя немає від роботи! Люба, ти хоча б інколи відпочиваєш? 

- Звісно, - вдається навіть усміхнутися, трохи не натурально, але це нічого. А обличчя на мені немає не від роботи, а від її сина, котрий скоро зробить свою маму ще й бабусею. - Пробачте, та мені дійсно час. Рада була вас бачити! 

Не чекаю, що там буде далі, і, вирвавши з рук Марка своє взуття, таки взуваюся і покидаю квартиру. Прошмигнувши у ліфт, натискаю кнопку першого поверху й, тільки-но двері зачиняються, видихаю з полегшенням і притискаюся спиною до стіни. 

Нарешті цей божевільний ранок закінчився. Тепер треба їхати додому приймати душ і знову їхати на роботу. Зовсім не вірю у те, що Марк дасть мені вихідний. Цей чоловік просто не спроможний на хороші вчинки. 

На щастя, таксі приїздить швидко, і вже через пів години я опиняюся вдома. Одразу помічаю взуття Анжели в коридорі, отже, сестра повернулася. Приймаю душ і п'ю чай. Стрілка годинника якось надто швидко перетинає цифру девʼять, і я розумію, що однаково запізнилася. Поспішати не збираюся. Нехай Малиновський подякує, що я взагалі збираюся на роботу. 

- Де була? - питає Анжела, сідаючи за стіл навпроти мене. 

- У Малиновського, - роблю ковток і спостерігаю за тим, як її очі розширюються від подиву. 

- Тобто? Ви що, разом? - випалює розгублено.

- Дурниць не говори! - фиркаю. - Марк знову мене дістав. Все, як завжди.

- Шкода, - хмуриться сестра. - Я справді подумала, що між вами щось змінилося. 

- Це неможливо, Анжело, - відповідаю. - Малиновський ніколи не зміниться, навіть моя вагітність ніяк на нього не вплине. 

На роботі з'являюся практично через годину. Коли помічаю Мерседес Марка на стоянці, всередині з'являється якесь гнітюче відчуття. Не хочу його бачити - і це факт! До цього моменту у мене навіть не було можливості обдумати все те, що відбулося, але зараз я добре розумію, що ці дивні ігри початкової школи треба завершувати. Ми ж не діти, чорт забирай! 

У приймальні порожньо, але я не поспішаю йти до Марка в кабінет, хоча і розумію, що розмови не уникнути. А може, дійсно буде краще залишити роботу? Так, я позбудусь основного заробітку, але нерви збережу. 

Вмикаю комп'ютер і сідаю на своє робоче місце. Є надія, що Марк заснув у кабінеті й проспить там до вечора. Тільки от сьогодні у нього ще зустрічі, які я не можу скасувати. 

- Доброго ранку, Ангеліно! - у приймальні з'являється брат Марка, Єгор, а я не можу второпати, чого це сімейство Малиновських з самого ранку навідується до мого боса. Спочатку мама, тепер брат…

- Доброго! - ввічливо усміхаюся. Дивно, але сьогодні Єгор не усміхається, як зазвичай. Можливо, у нього щось сталося? 

- Брат у себе? - киває на двері.

- Так, - відповідаю. 

- Чудово! - Єгор заходить у кабінет, а я відчуваю якесь дивне хвилювання всередині. А що, коли у Марка були причини напитися учора? Це, звісно, зовсім не виправдовує його вчинків, але все ж таки дещо змінює.  

Берусь до роботи й вже думаю над тим, як проведу ці вихідні. Можливо, поїду до батьків і Анжелу з собою візьму. Давно вдома не була, чому б не зробити це зараз? 

Коли чую, як з кабінету доносяться крики, навіть про роботу забуваю. Голос Марка звучить дуже голосно і злісно, коли його брат все ще намагається стримуватись. 

- Ти егоїст, брате! - заявляє Єгор. - Невже не бачиш, що Соня не кохає тебе? Просто змирись і відпусти її! 

- А тебе вона кохає? - гиркає Марк. - Ти впевнений у цьому? 

- Ми одружуємось завтра! Як ти можеш питати подібне? - напружуюсь, тому що тема розмови дужа серйозна. 

Я, звісно, чула, що у Єгора скоро весілля, але не знала, що завтра. І тим паче не знала, що наречена… начебто колишня одного брата і теперішня іншого. Ну нічого собі! Принаймні тепер дещо таки стає зрозумілим. Невже Марк кохає цю Соню?  І чому мене так сильно це хвилює?

Двері відчиняються несподівано і гепають об стіну. Єгор покидає приймальню, не прощаючись, а Марк залишається в кабінеті. Бачу, як він ходить туди-сюди і здається дуже й дуже злим. І тут мені б сидіти й не рипатись, але куди там! Підводжуся на ноги та прямую до дверей. Переступаю поріг, і саме в цей час Марк мене помічає. Завмирає і дивиться таким божевільним поглядом, наче це я причина всіх його бід. 

- Що сталося? - моя впевненість миттєво стає меншою, але не зникає повністю. - Я можу чимось допомогти? 

- Можеш! - холодно говорить Малиновський. - Зачини двері з іншого боку!