8.

Таксі зупиняється перед входом у клуб через двадцять хвилин. Розрахувавшись, виходжу на вулицю і почуваюся дико ніяково у звичайних джинсах і кофті з капюшоном. Навряд чи мене впустять всередину у такому вигляді, тому доводиться знову набирати номер боса. 

Слухаю довгі гудки та розумію, що дарма сюди приїхала. Треба було просто проігнорувати його, але ж ні, я вкотре повелася незрозуміло на що! Відчуваю: колись ця доброта вилізе мені боком! А може, навіть і сьогодні!

Біля входу компанія з не надто тверезої молоді. Наближатися до них немає жодного бажання, як і заходити в клуб. Стовбичу перед входом хвилин п'ять і розумію, що стояти так не варіант, тільки от що робити далі - не уявляю.

- Привіт! Проблеми? - поруч зі мною зупиняється високий брюнет з милою усмішкою. Він розглядає мене зацікавлено і, напевно, не може зрозуміти, що я тут роблю у такому вигляді. 

- Привіт! Я… друга свого загубила, - розумію, що цей хлопець може мені допомогти. Видно ж, що одні його кросівки коштують, як моя місячна зарплата. - Не впевнена, що мене пустять в клуб у такому вигляді, але мені обов'язково треба його знайти. 

- Поганий у тебе друг, якщо змушує свою подругу хвилюватися, - хмуриться хлопець. - До речі, я Діма. Пішли, проведу тебе! 

- Ангеліна! - випалюю, і саме в цей момент хлопець кладе свою руку мені на плече і веде до входу. Ми без проблем оминаємо охорону, і я навіть помічаю, що кремезні чоловіки з певним острахом розглядають Дмитра. Увагу на цьому не акцентую, тому що всередині помічаю дещо значно цікавіше. 

Малиновський затискає в кутку якусь довгоногу білявку, а вона міцно тримається за його плечі. Стає недобре, і вкотре обзиваю себе ідіоткою. Марк тут на повну відривається, а я примчала, тому що злякалася за нього…  

- Друг твій? - Діма слідкує за моїм поглядом і при цьому не поспішає забирати свою руку з мого плеча. - Здається, рятувати його якраз і не треба. 

- Виходить, що так, - зітхаю і вже збираюся забиратися звідси, коли погляд Малиновського торкається мене. Він завмирає, все ще тримаючи білявку за талію, а тоді хмуриться у звичній для себе манері. 

Чесно кажучи, мені здавалося, що Марк повністю мене проігнорує і повернеться до своєї подружки, але відбулося те, що сильно мене здивувало. Він не надто ніжно відштовхує її від себе і починає наближатися. Я навіть гублюся від таких дивних дій чоловіка. 

- Гей, друже! Ти про подругу свою забув! - заявляє йому Діма, а Малиновський при цьому косить погляд на руку хлопця, що продовжує лежати у мене на плечі. Він різко скидає її з мене, а тоді міцно хапає мене за руку. 

- Пішли! - заявляє бос і мало не силою тягне мене на вулицю, при тому що сам заледве на ногах тримається. 

- Гей, дівчина проти! - несподівано Діма звільняє мою руку, а тоді ще й робить те, що повністю вибиває землю у мене з-під ніг. Він ховає мене собі за спину! Оце я розумію захисник, не те, що дехто! 

- Зникни! - роздратовано випалює Марк. - Ліно, поїхали! 

- Ти впевнена, що він твій друг? - Діма більше не усміхається, і, коли його погляд торкається мого обличчя, відчуваю збентеження. Ну чому всі хлопці навколо такі хороші, а мені попався клятий Малиновський?!

- Гірше, - зітхаю. - Він - мій бос.

- Ого! - хмикає хлопець. - Здивувала.

- Ангеліно, пішли! - Малиновський, як і завжди, показує свій жахливий характер. Він не чекає на мене, а сам прямує на вулицю. Не здивуюся, якщо він зараз за кермо сяде і кудись поїде. 

- Може, краще хай їде, куди хоче? - питає Діма, дивлячись йому вслід. - Залишайся тут, Ангеліно. Обіцяю: буде весело. 

- Дякую за допомогу, Дімо, але я не можу, - відповідаю і, попрощавшись, прямую на вулицю.

Роздратування наростає з кожною хвилиною, і зараз, певною мірою, мені навіть хочеться, щоб Марк сів у свою машину і просто зник з мого життя. Шкода лише, що це бажання я ніколи не буду обдумувати серйозно. Як не крути, та між нами був зв'язок, і тепер я вагітна. Напевно, саме тому і приїхала зараз сюди. Щоб батько моєї дитини не наробив чергових дурниць. 

Марка помічаю біля його ж автомобіля. Він намагається відчинити Мерседес, але нічого не виходить. Важко зітхаю, тому що цей жахливий вечір продовжується, і наближаюся до нього. 

- Ключі дай, я поведу! - виставляю долоню і чекаю, коли на неї ляже ключ від автомобіля. 

- Хочеш розбити мою крихітку? - хмуриться Малиновський. - Краще я сам поїду!

Йому таки вдається відшукати ключі в кишенях штанів, але, коли бачу їх, швидко забираю. Не надто ніжно відштовхую боса, а сама сідаю за кермо. 

- Гей! Ти що робиш? - Марк хапається за двері й похмуро мене розглядає.

- Мені набридли ці ігри! - випалюю сердито. - Або ти їдеш зі мною зараз, або я їду одна! 

Здається, моя гнівна тирада таки зачіпає якось Малиновського, тому що він сідає на місце пасажира, і ми рушаємо. Керувати таким дорогим автомобілем доволі страшно, але я сподіваюся, що нічого йому не зроблю. Права отримала кілька років тому, тільки от практики зовсім не було. От сьогодні й попрактикуюсь…  

Марк сидить поруч доволі тихо, і зовсім скоро я розумію чому. Він просто заснув, низько схиливши голову. Уявлення не маю, як буду нести його у квартиру, але і залишатися в машині не варіант. А що, коли прокинеться і знову захоче кудись поїхати?