5.

- Повтори! - здається, Малиновський зовсім не перейнявся тим, що я сказала. Навпаки, роздивився ніби ідіотку і при цьому криво усміхнувся. 

- Я знаю, що це дивно і ви нічого не розумієте, але це правда! - я і сама почуваюся ідіоткою. Навіть здається, що дарма все це розпочала. Марк ніколи мені не повірить! 

- Ангеліно, ти що, пила? - чоловік повільно підводиться на ноги, обходить стіл і наближається до мене. Стає навпроти й просто-таки душить своєю силою. - Чесно кажучи, я розчарований. Багато жінок приписували мені своїх дітей, але з ними я хоча б спав. 

- І зі мною спали! - емоції не дають нормально розмірковувати, тому випалюю перше, що спадає на думку.

- Справді? - брови Малиновського глузливо повзуть вгору, але я ж то знаю, що скоро йому буде не до сміху. - Чому ж тоді я не пам'ятаю цього? 

- А Анжелу пам'ятаєте? - дивлюсь йому в очі й чекаю на результат від своїх слів. І результат не змушує себе довго чекати. - Це була я! Чорне волосся - це перука була. 

- Що? - Марк робить крок трохи далі від мене, а тоді заривається пальцями у волосся. - Анжела - це ти? Навіщо, Ангеліно? Вирішила таким чином мене спокусити? 

- Це ще хто кого спокусив! - фиркаю і надто пізно прикушую язика. - Я нічого від вас не хочу. Не варто думати, що все це було навмисне. Насправді в той клуб я приїхала на зустріч з іншим чоловіком, але побачила вас і…  

- Досить! - Марк здіймає вгору руку і зупиняє мене холодним голосом. - Я зрозумів тебе! Повертайся до роботи. 

- І це все? - от тепер вже я нічого не розумію. 

- А що ти хочеш почути? - похмуро розглядає мене чоловік. - Я не планую бути батьком. І те, чи вагітна ти, ще варто перевірити. 

- Ще скажіть, що дитина не від вас! - бурчу і почуваюся повною ідіоткою. Дарма сказала йому правду. Мудак він і в космосі мудак! Малиновського ніщо не виправить, і не варто сподіватися на диво. 

- Ти сама це сказала, - він в черговий раз криво посміхається, а я, здається, починаю ненавидіти його ще більше, хоча ще сьогодні зранку думала, що далі нікуди. 

Залишаю кабінет боса з розбурханими почуттями. Хочеться плакати, але я не дозволяю собі цього зробити. Малиновський ще пошкодує про власні слова, але потім пізно буде! 

Доводиться братись до роботи, щоб якось заспокоїтись. Ну подумаєш, не хоче клятий бос приймати цю дитину! Наче я чогось іншого чекала. Зате тепер добре знаю, що цей чоловік найгірший з усіх в цьому роді. І байдуже, що ту ніч я ніколи не забуду. Зараз про дитину треба думати, а не про те, який Малиновський у ліжку. 

Дивно, але до обіду Марк мене не турбує. Напевно, не хоче в черговий раз бачити мене і злитися. В принципі, так навіть краще. Я також не горю бажанням контактувати з ним… 

Та тільки-но думаю про це, двері кабінету відчиняються, і бос з'являється на порозі. 

- Збирайся! Їдемо на зустріч! - гиркає невдоволено і, не чекаючи на мене, прямує до ліфта. 

Швидко ховаю записник у сумку і поспішаю за ним. На щастя, Малиновський таки дочекався мене у ліфті. Ось так і їдемо вниз. Мовчки. Відчуваю на собі його невдоволений погляд, але заговорити першою не наважуюся. Сподіваюся, що він мене не звільнить після всього, що дізнався, інакше це буде кінець. Таких грошей мені ніде не заробити! 

Сідаємо в дорогезний Мерседес Марка, і він так різко зривається з місця, що мене в буквальному сенсі припечатує до сидіння. Відчуваю, як до горла підступає нудота, і розумію, що це буде повний треш, якщо наблюю в його дорогу тачку. Якби ж знала, що він дійсно збирається мене звільнити, навіть не намагалася б стримуватись. 

- Ви можете їхати повільніше? - хапаюся за ручку дверей і тільки бачу, як машина швидко маневрує поміж інших автомобілів. 

- Ні! - коротко заявляє, почуваючись королем у цій ситуації. 

- Тоді мене знудить просто тут! - випалюю сердито, і одразу відбувається диво. Машина різко гальмує, а розлючений погляд Малиновського не обіцяє мені нічого хорошого. 

- Хочеш, щоб я викинув тебе з машини просто тут? - гиркає розлючено. 

- Викидайте! Те, що ви не чоловік, я вже давно зрозуміла! - знаю, що це занадто з мого боку і Малиновський точно зробить те, що говорить. Він не грає, і якщо йому щось не подобається, просто бере і викидає зі свого оточення. 

Машина так різко звертає на узбіччя, що мені доводиться знову хапатися за двері. Здається, це моя остання поїздка з цим божевільним в одному транспорті! Ну їх, ці американські гірки! 

- Не чоловік кажеш? - Малиновський відстібає пасок безпеки й так різко наближається до мене, що доводиться втиснутися спиною у двері. Здається, мій бос остаточно втратив здоровий глузд! - Хто ж тоді дитину тобі зробив? 

- Взагалі-то, ви сказали, що вона не ваша! - якщо цей ідіот вважає, що я просто так здамся, то сильно помиляється. Сили мені додає дитина, яку ношу під серцем. Якщо татко у неї мудак, то хоча б мама має бути адекватною. 

- З вогнем граєш, Ангеліно, - його погляд недобре блищить, а мені кортить негайно покинути салон цього автомобіля. Досить з мене цих перепалок! Взагалі-то, я тут вагітна, мені хвилюватися не можна!