4.

Квартира Малиновського ще першого разу, коли я тут була, вразила мене своїми розмірами. Я тільки не могла зрозуміти, навіщо холостяку жити практично на футбольному полі. Марк і не здогадувався, що я знаю тут практично кожен куток, адже неодноразово приїздила сюди за його наказом. 

- Будь, як вдома! - заявляє хазяйновито і, похитуючись, прямує до бару. Поки я знімала туфлі, він вже встиг налити нам шампанського у келихи. 

- За що пити будемо? - питаю, забираючи один келих у нього з рук. 

- За це паскудне життя! - заявляє і вливає у себе алкогольний напій одним махом. Я ж роблю тільки кілька ковтків, тому що напиватися не збираюся. 

- Може, розкажеш, що сталося? Сам говорив, що не хочеш залишатися наодинці з собою, - так, я зовсім не забуваю про те, чому приїхала сюди. Якщо вдасться щось дізнатися, я буду на сьомому небі від щастя!

- Життя - паскудна штука, Анжело! - по-філософськи заявляє Малиновський і знову наповнює свій келих. - Чому не п'єш? 

- П'ю! - бурчу і таки осушую свій келих. Марк одразу наповнює його шампанським, а я ловлю себе на думці, що ніколи б не повірила у подібну ситуацію. Я у квартирі боса і ми разом потроху напиваємося!

Деякий час сидимо мовчки. Марк практично сам-один випиває пляшку, а я обмежуюсь двома келихами. Та коли встаю, щоб відвідати вбиральню, відчуваю, як тіло веде вбік. Здається, дарма я поїхала в клуб, не повечерявши. Ось і результат. 

- Ти куди? - питає Малиновський, нахмуривши брови.

- Носика припудрити! - бурчу.

- Дорогу показати? - цікавиться, а я тільки зараз пригадую, що, взагалі-то, тут начебто вперше. 

- Сама знайду! - випалюю і швидко тікаю в коридор.  Щось не подобається мені вся ця ситуація. Можливо, поки я буду “пудрити носика”, Марк таки засне і я зможу просто втекти.

Дарма погодилася приїхати сюди, Малиновський нізащо не розповість мені правду. Він же не ідіот, щоб ділитися своїми проблемами з незнайомими людьми. 

Вмиваю обличчя холодною водою, щоб трохи повернутися до тями, і дуже сподіваюся, що весь цей ідіотизм скоро закінчиться. Прислухаюся до звуків за дверима, але у квартирі дуже тихо. Здається, мої сподівання про те, що Марк таки засне, підтвердилися! 

Радісно хапаюся за ручку дверей і вже збираюся виходити, коли чую, як щось з шумом розбивається, тому доводиться діяти швидко. Емоції через алкоголь зашкалюють, а уява малює картинки, наче це бос розбив щось об свою голову. Мені б цього хотілося… Ось така я жорстока.

- Що сталося? - забігаю у вітальню і бачу на землі величезний плазмовий телевізор. Здається, Малиновський хотів подивитися щось, але передумав. 

- Треба випити! - гиркає чоловік і знову прямує до бару, але цього разу я його зупиняю. Стаю так, щоб закрити собою пляшки з алкоголем, і тепер Марк розлючено розглядає мене. Не можу зрозуміти, що його так розізлило, і не сильно хочеться потрапити під його гарячу руку. Якби не алкоголь в крові, я б не робила таких дурниць, але чомусь зараз мені навіть шкода його. 

- Тобі вже досить! - кажу твердо. - Давай краще я тебе в кімнату відведу.

- У кімнату? - брови Малиновського знову злітають догори, і чомусь він розуміє мої слова неправильно. Його руки миттєво огортають мою талію, а уста торкаються шиї. 

А це вже щось нове! Здається, вся ця ситуація заходить у глухий кут! 

- Я не знаю, що там у тебе сталося, але повір, бувають ситуації й гірше твоєї! - намагаюся відступити, але Марк не відступає. Розглядає мене своїми зеленими очиськами, трохи каламутними через алкоголь. 

- І які ж? - цікавиться доволі спокійно. Невже хвиля роздратування відступила? 

- У мене бос-недоумок, котрий тероризує мене кожного дня! - випалюю емоційно. - Він мене за людину не вважає і змушує практично ночувати на роботі! Ось це жахлива ситуація, а ти тут плазми розбиваєш, тому що день не вдався! 

- Кажеш, бос-недоумок? - несподівано Марк якось по-доброму усміхається, а я розгублено завмираю. Невже впізнав мене? А може, просто себе згадав під час роботи? - Тоді я візьму тебе до себе в компанію. Хочеш? 

Що?! Він що зібрався робити? Вигнати Ангеліну, щоб взяти на її місце Анжелу?!

- Не хочу! - бурчу. - Та відпусти мене нарешті! Я додому поїду! 

- А як же я? - хмикає цей ідіот і несподівано підхоплює мене на руки. Відчуваю його долоню у себе на сідниці й вкотре шкодую, що не одягнула штани. Від шоку хапаюся за плечі чоловіка і боюсь, що після випитого алкоголю він може переламати шиї нам обом, якщо впадемо. 

- Що ти робиш? - вириватися боюсь, а от кричати - ні. Марк несе мене у свою спальню, а мені все це зовсім не подобається. 

Чоловік кидає мене на чорні шовкові простирадла. Не встигаю втекти, як він опиняється зверху. Розводить мої ноги та розміщується поміж них. Не можу зрозуміти, як Малиновський може мати стільки сили, якщо випив так багато алкоголю сьогодні. Він доволі вправно фіксує мої руки над головою і притримує їх всього однією своєю кінцівкою, а от інша вже піднімається по моїй нозі догори. 

- Ти що робиш? Відпусти! - зараз мені шалено страшно. Не так я уявляла собі завершення цієї ночі. Малиновський наче оскаженів і чомусь не готовий зупинятися на мої вмовляння.