2.

Місяць тому

Сьогодні один з найгірших днів у моєму житті! Знаю, що я вчора так говорила і позавчора, хоча… я кажу так з того дня, відколи почала працювати у рекламній компанії. Шість довгих місяців моє життя можна порівняти з пеклом. 

Коли дізналася, що пройшла співбесіду на вакансію помічника генерального директора, мало до неба не стрибала від щастя. Мене тішила не лише велика зарплатня, а й шанс рости та розвиватися. 

Перший робочий день пам'ятаю так, наче це було вчора. А ще не бачила свого боса, тому що помічницю для нього шукала жінка з відділу кадрів. Сам Малиновський в той час відпочивав десь на Мальдівах і мало переймався тим, що після повернення доведеться співпрацювати з новою людиною. 

І от, цей день настав! Я одягнула спідницю та блузку, волосся зібрала у пучок і зробила мінімальний макіяж. Шалено хвилювалася перед зустріччю з Малиновським і дуже боялася, що не сподобаюсь йому. 

А ще минулого вечора Анжела всі вуха мені протріщала, що мій новий бос шалено гарний і, головне, одинокий. Тоді я не могла второпати, чому так. Та все стало зрозуміло в першу хвилину нашого спілкування тет-а-тет.

Несміливо переступаю поріг його кабінету і, стукаючи підборами, наближаюся до столу, за яким сидить мій бос. Коли він повільно відриває погляд від документів і переводить його на мене, сироти вкривають шкіру.

Шалено гарний! Тут Анжела потрапила в десятку! 

Русяве волосся, модна борідка й очі, які наче в саму душу дивляться. Зелені та яскраві, а ще чомусь недобре примружені. 

- Доброго дня, я Ангеліна. Відсьогодні буду вашою помічницею! - випалюю швидко, поки повністю не розгубилася. 

- Думаю, своє ім'я називати не треба? - він повільно підводиться на ноги й обходить стіл. Вищий від мене на цілу голову, і це при тому, що я на шпильках, а аромат його парфумів хочеться вдихати раз за разом. 

- Не треба, Марку Вікторовичу, - вдається навіть усміхнутися. - Я готова слухати ваші розпорядження. З чого розпочинати?

- Для початку я хочу дещо уточнити, Ангеліно, - Марк сідає своїм задом на край столу і приймає таку позу, наче зібрався фотографуватися для журналу. Ну справді, просто зараз можна на головну сторінку! - Оскільки мене не було на вашій співбесіді, скажу зараз, поки у вас є шанс подумати. Ваш робочий час розпочинається тоді, коли я скажу. Якщо зателефоную до вас о третій ночі й скажу приїхати в офіс, ви зробите це. Може бути й таке, що доведеться затриматися до півночі чи взагалі провести тут ніч. Я вимогливий бос, попереджаю одразу. Зате плачу хороші гроші, думаю, це ви знаєте. 

Чесно кажучи, мене вибиває з колії така заява. Жінка, яка проводила зі мною співбесіду, не говорила про подібне. Одразу приходять вагання, і це зрозуміло. Не зрозуміло тільки, чому цей красень такий мудак! 

- І ще, ніякого особистого життя в період роботи зі мною, - поки мовчу, Малиновський виливає мені на голову наступну порцію інформації. - Ревнощі вашого молодого чоловіка будуть заважати вашій продуктивній роботі. 

Ну, з цим, думаю, проблем не буде, адже хлопця у мене немає. А з цією дикою роботою навряд чи з'явиться.

- У вас хвилина на роздуми, Ангеліно, - Марк ховає руки в кишені штанів, і складається враження, що у нього в голові вже розпочався зворотний відлік часу. - Я чоловік зайнятий, тому більше дати не можу.

І я погодилась! Розуміла, що буде важко, але погодилась. Тільки от тоді я ще не знала, що “важко”, у моєму розумінні, зовсім не сходиться з тим, що чекало на мене попереду. 

Як і обіцяв, Малиновський міг зателефонувати посеред ночі й викликати мене на роботу, або ж не відпускати мене з офісу до того часу, поки не зроблю всі справи, які він доручив виконати. Тягав мене за собою на ділові зустрічі та поводився зі мною так, наче я його рабиня. Єдине, що тішить мене в цій божевільній роботі - це зарплата. Заради такої суми я була готова терпіти цього клятого боса! 

В результаті через шість місяців роботи пліч-о-пліч я знала свого боса як облупленого, усі його ідіотські звички та навіть імена подружок, котрих не варто до нього допускати й з якими він збирався провести ніч. Малиновського я ненавиділа від усього серця, але градус моєї ненависті трохи вщухав лише на один день в місяці, коли мені виплачували зарплату. 

Сьогоднішній день також не став винятком. Марк дістав мене з самого ранку, коли заявив, що я зробила помилку і забула відправити квіти його матері на честь дня народження. Насправді квіти я відправила, але вони чомусь не дійшли. Далі бос причепився через те, що я наплутала щось у документах, хоча насправді все там було добре. Ну і насамкінець він злий відчалив на святкування днюхи своєї матінки, а мене змусив перебрати теки з договорами й до закінчення роботи не залишати офіс. 

В результаті додому я повернулася на початку дванадцятої, та ще й зла на весь світ. Особливо на цього клятого Малиновського! 

Тішило тільки те, що завтра субота. Отже, можна буде нарешті відіспатися і відпочити. Хоча не факт, що так і буде, тому що мій бос може викликати мене будь-якої миті.

- Ти чого така зла? Красунчик-бос дістав? - хмикає Анжела, крутячись перед дзеркалом в ультракороткій сукні. Здається, у когось намічається весела нічка, і тільки я буду киснути на самоті з собою і бажати босу поламати обидві ноги.