Глава 3 Після випробування

Злата не пам'ятала, як повернулася на своє місце.
Ноги ніби самі донесли її до лави серед інших кандидатів. У голові шуміло.
Просторова магія.
Вона досі не розуміла, що означають ці слова.
Навколо стояв приглушений гомін. Хтось із хлопців озирнувся на неї й швидко відвернувся. Дві дівчини неподалік про щось шепотілися, час від часу кидаючи в її бік зацікавлені погляди.
Злата опустила очі.
Їй хотілося, щоб усе це виявилося непорозумінням.
Випробування тривало. Один за одним кандидати підходили до сфери. Спалахували різні кольори: червоний, синій, зелений, золотавий.
Магістри спокійно оголошували результати.

Але Злата помітила дещо дивне.
Час від часу хтось із них дивився на неї.
Наче перевіряв, чи вона ще тут.
Від цього ставало ще тривожніше.
Нарешті перший етап завершився.
— Оголошується перерва на пів години, — повідомила магістр Еліана.
Зала одразу наповнилася голосами.
Хтось поспішив до виходу, хтось почав обговорювати результати.
Злата теж підвелася.
Може, варто було вийти на свіже повітря.
Але не встигла вона зробити й кількох кроків, як поруч з'явився молодий чоловік у темно-синій мантії викладача.
— Злата Берест?

— Так.
— Магістри хочуть поговорити з вами.
У дівчини похололо всередині.
— Я щось порушила?
— Ні, — відповів викладач. — Просто йдіть за мною.
Це анітрохи не заспокоїло.
Вони піднялися сходами на другий поверх будинку культури. Коридор тут був майже порожнім.
Чоловік зупинився біля зачинених дверей і постукав.
— Заходьте.
Злата переступила поріг.
У кабінеті сиділи магістр Еліана та ще троє викладачів.
Відразу стало незатишно.

— Проходьте, сідайте, — сказала Еліана.
Злата обережно опустилася на край стільця.
Кілька секунд панувала тиша.
Потім один із магістрів заговорив:
— Розкажіть про своїх батьків.
Питання застало її зненацька.
— Вони загинули, коли я була маленькою.
— Ви пам'ятаєте їх?
— Трохи.
— Вони були магами?
— Не знаю.
Магістри переглянулися.
— Ваші опікуни ніколи про це не говорили?
— Ні.

І це була правда.
Дядько Семен не любив розмов про минуле.
Особливо про батьків Злати.
— А чи траплялися з вами дивні випадки? — запитала Еліана.
— Які саме?
— Незвичайні.
Злата замислилася.
Спочатку хотіла відповісти "ні".
Але раптом згадала.
— Одного разу в дитинстві я загубилася на ярмарку.
— І?
— Я дуже злякалася. А потім ніби... опинилася біля дому.
Магістри завмерли.
— Що означає "опинилася"?

— Не знаю. Я пам'ятаю натовп, а потім вже стояла біля хвіртки.
У кабінеті стало тихо.
Ще один викладач щось швидко записав у блокнот.
— Було щось іще? — запитав він.
Злата насупилася.
— Іноді я знаходжу речі.
— Як це?
— Не знаю. Просто відчуваю, де вони.
Цього разу записів стало ще більше.
Дівчина почала нервувати.
— Можете пояснити, що відбувається?
Магістри знову переглянулися.
Наче вирішували, скільки їй сказати.

Нарешті Еліана підвелася й підійшла до шафи.
Звідти вона дістала стару книгу.
Обережно поклала її на стіл і відкрила.
Сторінки пожовкли від часу.
На одній із них був намальований складний сріблястий візерунок із кіл, ліній і символів.
— Ви бачили це раніше?
Злата похитала головою.
І вже хотіла сказати щось ще, коли раптом завмерла.
Ні.
Не зовсім.
Дещо схоже вона бачила.
На старому кулоні матері.
Тому самому, який досі зберігався серед її речей.
— Можливо... — невпевнено промовила вона. — У мене є прикраса зі схожим візерунком.
Магістр Еліана різко підняла голову.
— Яка прикраса?
— Кулон. Він належав мамі.
У кабінеті запала така тиша, що Злата почула власне серцебиття.
— Він зараз у вас?
— Ні. Вдома.
— Ви можете принести його завтра?
— Так...
Еліана повільно видихнула.

Наче ця відповідь була дуже важливою.
— Злато, — сказала вона нарешті, — ми не будемо приховувати. Те, що сталося сьогодні під час випробування, є надзвичайно рідкісним.
— Наскільки рідкісним?
Магістри мовчали.
А потім один із них відповів:
— Настільки, що за останні триста років не було зафіксовано жодного подібного випадку.
У дівчини пересохло в горлі.
— То що це була за магія?
Еліана подивилася їй просто в очі.
— Просторова.
— І що це означає?
— Що ми самі поки не знаємо всіх відповідей.
Злата здивовано кліпнула.

Магістри академії не знають?
— Але одне ми можемо сказати точно, — продовжила Еліана. — Завтра ви повернетеся на другий етап випробувань.
— А якщо я його не пройду?
— Повернетеся все одно.
— Чому?
Еліана кілька секунд мовчала.
— Тому що ваша магія може змінити дуже багато.
Злата не знала, що на це відповісти.
А коли виходила з кабінету, їй здалося, що вона почула уривок розмови за дверима.
— А якщо це справді вона?..
— Не поспішайте з висновками.

— Але символ і кулон...
Двері зачинилися.
І Злата так і не дізналася, про кого саме вони говорили. Але чомусь уперше в житті їй здалося, що її батьки приховали від неї набагато більше, ніж вона думала.