Глава 2 Срібна тріщина

У залі панувала напружена тиша.
Перший кандидат зробив крок уперед.
Хлопець років сімнадцяти поклав долоню на кришталеву сферу — і та спалахнула червоним світлом.
— Вогняна магія, — спокійно оголосила магістр Еліана.
По залу прокотився шепіт.
Наступна дівчина викликала ніжне блакитне сяйво — водна магія. Потім хлопець із зеленим відблиском — рослинна.
Злата стояла й відчувала, як кожне оголошення стискає їй груди сильніше.
“У них виходить…”
“У всіх виходить…”
Коли назвали її ім’я, світ ніби став тихішим.
— Злата Берест.
Вона зробила крок уперед.

Ноги здавалися чужими.
Зала дивилася на неї.
Хтось із кандидатів уже оцінював її поглядом — швидко, зверхньо.
Вона поклала долоню на сферу.
Спочатку нічого не сталося.
Минула секунда.
Друга.
— Немає реакції? — почулося десь збоку тихо.
Злата стиснула пальці сильніше.
І раптом…
Повітря здригнулося.
Не сфера.

Простір навколо неї.
Наче світ на мить забув, як тримати форму.
Поряд зі сферою з’явилася тонка срібна лінія.
Вона тріснула.
Не скло.
Не світло.
Сам простір.
Усі в залі завмерли.
Срібна тріщина розширилася.
І крізь неї на мить стало видно інше місце — кам’яну залу з високими колонами, вкритими невідомими символами.
Хтось із магістрів різко підвівся.
— Що це… — прошепотів він.
Сфера засвітилася нестабільним срібно-золотим світлом.

— Це неможливо… — голос магістра Еліани став тихішим.
Тріщина зникла так само раптово, як з’явилася.
Тиша.
Абсолютна.
Злата забрала руку, ніби обпеклася.
— Я… щось зробила не так? — тихо запитала вона.
Ніхто не відповів.
Магістри дивилися на неї так, ніби бачили те, чого не повинно існувати.
І тоді Еліана сказала слова, які змінили все:
— Просторова магія…