22. Дилема

Мія

Мій виступ на конференції пройшов добре, і в цілому це був хороший день. Я познапйомилася з багатьма цікавими людьми і дізналася чимало нового. От тільки соромно було перед Ніком за ту свою брехню про “колегу”. 

Коли всі пішли на обід, я затрималась коло нього:

— Ти не ображаєшся на мене? — запитала упівголоса. 

— Ну, я не дуже розумію, що це все означало, але не ображаюсь, — він похитав головою. — Але Міє, у мене є до тебе одна важлива розмова. Відійдемо кудись, де не буде цього галасу?

 — Так, звичайно, — кивнула я. — Це щось по роботі?

— Ходімо, — він притримав мене за лікоть, бо людей було багато. Я відчула аромат його парфумів зовсім близько. 

В холлі університету було багато людей і мені здалося, що в натовпі промайнуло обличчя Мира. Але коли я повернула в той бік голову, побачила лише компанію студентів. Мабуть, то був якийсь схожий на нього хлопець. 

Ми пішли до виходу, а потім зайшли в кафе. 

 — Що саме ти хотів сказати? — запитала я, коли ми вже сиділи зха столиком. 

— Я хотів запропонувати тобі поїхати в Америку. Ти можеш підвищити кваліфікацію, отримати грант. Займатись високою наукою, а не сидіти тут серед застарілого обладнання. 

 — Ну, може, колись я поїду… — звісно, мені хотілося побачити світ, поспілкуватися з людьми, які були моїми кумирами в науці. Але зараз точно був не той час, зараз я мала готуватися до народження дитини…

— Навіщо відкладати це, коли є такий шанс? Ти зможеш дописати там дисертацію, отримати доктора наук. Наука — це завжди було твоє, — він зазирнув мені в очі. — Мій шеф якраз шукає спеціаліста в твоїй сфері прямо зараз. Якщо ти погодишся, зможеш мати найкраще обладнання і умови, а ще — гідну оплату праці. Ти ж завжди любила це. Ти цього гідна. Але відповідь треба дати зараз. 

 — Прямо зараз? — розгубилась я. 

Це були ті перспективи, про які я завжди мріяла і, почувши таку пропозицію ще кілька місяців тому, погодилася би не думаючи. Але зараз… Зараз усе змінилося. Хоча, мабуть, ще не пізно… Але думка про те, що можна позбутися дитини, викликала якийсь холодок під ложечкою. 

 — Можна я ще подумаю? — глянула Ніку в очі. 

— Ну, у тебе є час до вечора, може, ранку. Зранку в США буде вечір, і я маю дати відповідь, — сказав Нік.

 — Добре, — я згадала, що не подякувала йому, і мені стало незручно. — Ти стільки робиш для мене, я не знаю, навіть, як висловити свою вдячність…

— Твоєї згоди буде достатньо. Ми нарешті будемо працювати разом, я всі ці роки про це мріяв, — зізнався Нік. 

Я хотіла сказати йому, що вагітна, що кохаю Мира… Але в мене язик не повертався це зробити. Може, мені спершу поговорити з Миром, пояснити ситуацію? Сказати, що ця пропозиція для мене дуже важлива… Але як же Катя?

— Я б із задоволенням працювала з тобою, — сказала я. — Але мені дійсно треба ще подумати і все зважити…

— Добре, — він кивнув. — Тоді я чекатиму на твою відповідь зранку. 

***

Після закінчення конференції Мир мав забрати мене і ми збиралися поїхати святкувати. Коли я вийшла з головного корпусу, то побачила його машину на стоянці. 

— Привіт, ти дуже мене зачекався? — сказала я, підходячи до автівки і відчинивши дверцята. 

— Є трохи, — він кивнув. Виглядав дещо замисленим. — Як все пройшло? 

 — Наче все добре, — я усміхнулась. — Не забула текст виступу, чого найбільше боялася. 

— Ага, ти молодець, — він кивнув. 

— А ти чому такий сумний, якісь проблеми з командою? — запитала я. 

— Ні, все добре, — він похитав головою. — Бачив твій виступ. 

 — О, то ти був тут? — здивувалась я. — А чому тоді не підійшов до мене?

— Ну, я хотів підійти. Але він підійшов перший. А потім повів тебе геть, — Мир зітхнув. — Я хотів сказати тобі дещо…  — додав він дещо схвильовано. 

 — Ти бачив нас із Ніком? — перепитала я. То, виходить, мені не привиділося його обличчя в натовпі людей. — А я якраз хотіла з тобою поговорити про його пропозицію… Уявляєш, Нік сказав, що у його інституті є зараз вакантне місце, і він домовився, що на нього можуть взяти мене, я можу робити кар’єру в США!  Але мені треба дати відповідь до завтрашнього ранку…Ти не будеш проти, якщо я погоджусь?

Мир

Коли я почув це, не знав, що сказати. Хоча, не можу сказати, що я не очікував подібної пропозиції від того Ніка, але я аж ніяк не думав, що Мія буде питати мене, чи не буду я проти, якщо вона погодиться.

Я обіцяв їй, що наша дитина в жодному разі не завадить її карʼєрі, і якщо зараз я буду проти, вийде, що я обманув її. 

Хоча, найбільше в усьому цьому мені не подобалось не те, що я її б обманув. А те, що вийде, що я зруйную її мрію, її ціль. Я не хотів робити цього. Я знав, наскільки важлива їй наука і бачив по її очах, що вона горить цією пропозицією. 

Може, нам врешті-решт не судилось бути разом? І тільки тоді вона буде щаслива?