21. П’ять шостих життя

Мія

Вже сидячи в машині, я відчула, що у мене запаморочилося в голові і серце забилося якось нерівномірно. Мабуть, це я перенервувала. Але Миру нічого не сказала. Зараз приїдемо додому, трохи відпочину і все минеться. Зловила себе на думці, що сказала подумки “додому” стосовно квартири Мира. Дивно, але я дійсно відчувала себе там затишно і комфортно. А може, то через його присутність поряд?

Від думки про те, що вночі він, можливо. знову обійме мене, по всьому тілу розлилося приємне тепло. 

— Мені дуже затишно поруч з тобою, — сказала я, поглянувши на Мира. 

— Мені поруч з тобою теж, — сказав він неголосно. — І це не через дитину. 

— Просто тому що ми добре знаємо одне одного? — запитала я. — Скільки це ми вже років знайомі? 

— З першого класу? — відповів він питанням на питання. 

— Так, це фактично дві третини нашого життя…

— З математикою в тебе не дуже, якби це було дві третини, нам би зараз було по вісімнадцять, — Мир усміхнувся. 

 — Тоді скільки? — я почухала потилицю — Три чверті?

— Майже пʼять шостих нашого життя, це набагато більше за половину і більше за три чверті теж, — сказав він. — Три чверті було, коли нам було по двадцять чотири. 

 — І з кожним роком цей відсоток буде більшим. Треба буде порахувати ще років через десять, — я усміхнулася. — Тоді нашій дитині буде дев’ять років! Вже доросла буде.

— Так, — Мир кивнув. — Ого, девʼять… Це вона вже буде в якому класі? Третьому? Чи четвертому? Вони зараз мають ті четверті ніби. 

 — Так, треба порахувати… Зараз жовтень, дитина народиться в травні… Значить у третьому… Бо ж  вересні їй ще не буде шість років, якби народилася у вересні, то могла б раніше піти…

— Ти будеш дуже хорошою мамою, — він усміхнувся і припаркував машину під своїм будинком.

 — А ти будеш займатися з дитиною математикою, — сказала я. — І футболом!  А ще чим ти там займався в студентські роки? 

— Прогулював і тебе підбивав прогуляти, а ти не підбивалась, — він вийшов з машини і відчинив переді мною дверцята.

Я теж вийшла, але моя нога підсковзнулася на мокрому від дощу асфальті, і я несподівано опинилася в обіймах Мира, який встиг мене підхопити. Наші обличчя були так близько одне від одного, що я затамувала подих. 

— Обережніше, Міє, — сказав він майже пошепки, атмосфера між нами якось миттєво змінилася. 

— Дякую, — сказала я вмить охриплим голосом. Його очі дивилися на мене з такою ніжністю… Не могла відвести від нього погляду, і мимоволі ледь облизнула губи. 

Мир теж облизнув губи. Мені здалось, що ще мить, і він поцілує мене. Аж раптом у мене знову запаморочилося в голові, як за декілька хвилин до цього в машині. Відчула, що перед очима все темніє і, певно, почала відключатися. 

— Міє, що з тобою? — почула його схвильований голос, але відповісти вже не змогла. 

Коли отямилася, то, ще не розплющивши очей, відчула якісь погойдування, і на мить перенеслася думкою в дитинство. Але тут же розплющила очі і побачила, що це всього-навсього Мир несе мене на руках. Приємний аромат його парфумів огорнув мене, я чула, як сильно б’ється його серце, бо моя голова була в нього на плечі. 

 — Зі мною все добре, — тихо сказала я. — Мабуть, тиск понизився, лікар казав, що під час вагітності таке буває…

Мир

Я дуже злякався, коли вона втратила свідомість. Коли доніс її до квартири і вклав на ліжко, викликав приватну швидку з клініки, де вона спостерігалася, хоч Мія і не хотіла, щоб я це робив.

Лікарі приїхали швидко, оглянули Мію. На госпіталізації не наполягали, хоча нам все одно довелось писати відмову від неї. Ну, Мія дуже хотіла потрапити на ту конференцію. Я хотів сказати, що це блін не так важливо, але врешті-решт прикусив язика. Не хотів, щоб вона подумала, що я знецінюю її роботу.

Насправді я не хотів тієї конференції ще й через те, що там вона знову буде з Ніком. З іншого боку, він же якраз відбуде конференцію і вшиється назад до своїх штатів. Тож я навпаки маю радіти, що скоро це закінчиться. 

Коли лікарі поїхали, я вклав Мію на диван у вітальні і увімкнув кіно, комедію, яку вона любила дивитися. 

Настрій її трохи покращився. Але втома далася взнаки і вона заснула на другій половині фільму. 

Я знову поніс її на руках, тепер в ліжко. 

А коли ліг сам біля неї, вже після душу, то обійняв її. 

Вирішив, що більше не буду чекати нічого. Вона відведе ту свою конференцію і я зроблю свій крок…

***

Наступного ранку мені було шкода будити її. Але Мія все одно прокинулась, ніби відчула на собі мій погляд. 

— Може, візьмеш пару днів відпустки, щоб відпочити? — запитав я з надією. 

— Вже після конференції, — бадьоро сказала вона. — Я не можу її пропустити. Не хвилюйся, все буде добре, я не перевтомлюся. 

— Чому вона тобі настільки важлива? — я ледь насупився. Знав, що саме мене дратує. Те, що там буде Нік.