19. У засідці

Мія

Чи то я так втомилася за день, чи вагітність так на мене впливала, але  я заснула, не дочекавшись, поки Мир вийде з ванної кімнати. Прокинулась уже коли у вікно зазирало сонце. Побачила, що лежу зовсім близько до Мира, поклавши голову йому на плече, а він обіймає мене однією рукою. Це було якось так… затишно і майже по-сімейному. Я раптом подумала, що хотіла б прокидатися поруч із ним щодня. От тільки не наважуся ніколи в цьому зізнатися…

Немов відчувши на собі мій погляд, Мир розплющив очі:

— Привіт, — він усміхнувся. — Ми ще не проспали? 

 — Здається, ні, — я поглянула на електронний годинник, що стояв на тумбочці. — Але треба прискоритися, щоб не запізнитися. Що ти хочеш на сніданок?

— Давай я приготую сніданок. Тобі довше збиратися, — він усміхнувся. — Та й мені трохи соромно, на кухні точно не суперідеальний порядок… Але яйця, молоко і вівсянка з кавою є. 

 — Супер, тоді передаю цю відповідальну справу тобі, — я зіскочила з ліжка і тут зрозуміла, що футболка на мені надто коротка. Побачила, що Мир дивиться на мене і стало соромно, але потім я сказала сама собі: “Він батько моєї дитини, це якось по-дурному — переживати, що він побачить мої ноги!”

— Домовились, — він кивнув і таки відвів погляд. — Іди вже… 

***

Мир підвіз мене до роботи, коли зупинилась машина він сказав:

— Сьогодні о котрій ти звільняєшся? Давай повечеряємо разом. 

 — О п’ятій, як завжди… Хоча стоп, сьогодні Нік приїздить, він, мабуть, захоче кудись сходити, поговорити.  А завтра конференція. Давай уже післязавтра….

— Ясно, — Мир кивнув. Виглядав якось дивно, чи то засмучено, чи то замислено. — Добре.

 — Супер, — я поцілувала його в щоку. — Не нудьгуй, скоро побачимось!

— Добре, — повторив він. — Побачимось. 

Я вийшла з машини, помахала йому рукою і рушила до універу. Вже перед тим, як увійти досередини, озирнулась і побачила, що його машина все ще стоїть на тому ж місці. Я ще раз помахала йому і увійшла досередини…

***

Перед самим завершенням робочого дня пролунав телефонний дзвінок, і я не здивувалася, побачивши на екрані номер Ніка. 

 — Привіт! Ти вже в Києві? 

— Привіт, так! Вже встиг закинути речі в готель і майже підʼїхав до нашого університету! — сказав він радісно. — Так давно не чув твій голос… 

 — Заходь, я вже перевдягаюся, — сказала я, знімаючи білий халат.  — Можемо сходити в наш улюблений ресторанчик чи ще кудись. 

— Так! Зараз буду! Зайду на кафедру і далі підемо разом в ресторан. Я навіть трохи хвилююсь, Міє, — зізнався він раптом. — Дуже чекав на нашу зустріч. Весь час думав про тебе. 

 — Немає чого хвилюватися, я така ж як і була, — сказала я і додала подумки: “Тільки трохи вагітна”.

Поки він був на кафедрі, я встигла причесатися і поправити макіяж. А коли Нік з’явився на порозі, то я мимоволі замилувалася ним. Він виглядав як якийсь голівудський актор. 

— Привіт, — сказала я. — Рада тебе бачити! 

— Я теж! — він підійшов і обійняв мене, а потім поцілував в щоку. — Ти така розкішна! Стала ще красивішою, Міє… Я такий радий, що у тебе нікого нема!

 — Ти теж чудово виглядаєш, — пробурмотіла я. Серце забилося сильніше. Подумала про Мира, що, мабуть, йому було б неприємно бачити, як ми з Ніком обіймаємося, і, хоча Мира й не було поруч, я ледь відсторонилася. — Думаю, завтра твій виступ матиме неабиякий успіх! — сказала перше, що спало на думку. 

— Не менший за твій, — він усміхнувся і взяв мене під руку. — Ходімо в лабораторію, покажеш мені все, і далі в ресторан! 

Мир

Вона тоді заснула. Я почувався повним придурком. Може, треба було сказати їй все зранку? Але атмосфера вже була якась не та… А потім вона заявила, що сьогодні проведе вечір з тим придурком…

На стадіоні коли я дивився на тренування, я мав дивитись на тренування, а не думати про клятого Ніка і те, як вони будуть проводити разом час… 

По-хорошому я мав би зовсім не думати про все те, але я не зміг. Поїхав з роботи раніше, так, щоб прийти якраз на момент, коли Мія зазвичай звільнялась.

Як справжній шпигун, я запаркувався так, щоб машину було не видно, але щоб я бачив вхід в універ. 

І я не прогадав. Вони вийшли за двадцять хвилин з моменту, як я підʼїхав.

Мія весело сміялася, взявши його під руку, а він дивився на неї захопленим поглядом, наче готовий був з’їсти.  Стояли якийсь час про щось розмовляючи, потім з’явилося таксі, вони сіли в нього, і таксі рушило з місця. 

Я поїхав за ними. Був дуже злий на весь світ, мене все злило… Таксі зупинилось біля якогось ресторанчику. 

Вони вийшли з авто, причому Нік галантно відчинив перед нею дверцята і простягнув руку, а потім увійшли до ресторану. 

Я припаркував машину подалі, потім хотів вже йти туди, але вчасно зупинився. 

Не можна так палитися…

Вирішив посидіти в машині і почекати. Чекалось не дуже, тому я написав Мії. Треба було написати щось таке не дуже значуще, але хоч якось розвідати ситуацію…