17. Його ім’ям назвали вірус

Мія

Коли ми всі зібралися за столом, я раптом відчула, що мене нудить. От халепа, думала. що токсикоз уже не турбуватиме, але, виявляється, вранці він ще давав про себе знати. 

 — Вибачте, — сказала батькам і, вставши з-за столу, швидко пішла до вбиральні. 

Повернувшись назад, побачила, що батько про щось перешіптується з Миром, а той усміхається. 

 — Ти не отруїлася? — запитала мама, дивлячись на мене. — Якась дуже бліда. 

 — Та все гаразд, — я кинула погляд на Мира. Сказав він їм чи не сказав? Не хотілося сказати щось таке, що нас видасть, якщо він ще цього не встиг зробити…

— Вчора суші їли, то може через те, — сказав Мир. 

— От ті суші, краще б їли домашню їжу, Міє, ти хоч щось готуєш? Чи вічно в своїх пробірках? — вона насупилась.

 — Авжеж, готую… на вихідних, — пробурмотіла я.  — А ви в лікарню не запізнюєтесь? На котру у вас запис? 

— Ой, точно, вже треба певно їхати! — мама сплеснула в долоні. — А вам на роботу? 

 — Ага, Мир мене підвезе, а вам викликати таксі? 

— Так, дякую, Мієчко, — мама закивала. — Тоді виїдемо всі разом…

***

Коли ми нарешті посадили батьків у таксі, я впала на сидіння Мирової машини практично без сил і промовила:

— Як мені витримати з ними ще кілька днів, доки триватимуть ті обстеження… Раптом вони здогадаються, що я вагітна…

— Ми маємо їм сказати врешті-решт, — зауважив Мир. — Тобто, вони ж все одно дізнаються правду. Але треба їх підготувати. Можна сказати коли вони поїдуть. Хоча, тоді вони скоріш за все повернуться, я знаю твою маму. Можна перед їхнім відʼїздом, або вже на наступний візит. 

— Давай на наступний. А може, я переночую в тебе? Скажемо що ми по черзі. то в мене, то в тебе, ну, щоб їм було зручно, більше місця… — прийшла до мене рятівна думка. 

— Давай, я за, — він кивнув. — Можемо таки додивитись той фільм, який почали дивитись вчора. 

— Тоді після роботи я заберу щось із речей, ну там, піжаму, зубну щітку,  — і до тебе! 

— Домовились, — Мир усміхнувся. — Це навіть трохи весело… Обманювати твоїх батьків.

— Ага, відразу себе відчуваєш значно молодшою, — я усміхнулась. — Як тоді, коли втікала на побачення через вікно. 

— Твої батьки тоді були від мене в меншому захваті, ніж зараз, — Мир засміявся. — Певно, погуглили про футбольний клуб.

 — То тато тебе про футбол розпитував, коли я увійшла до кухні? 

— Ну, про роботу, чи зможу я тебе забезпечити і все таке. І коли ми одружимось теж питав…

 — Ох уже ці їхні допити… Ну, сподіваюся, скоро це вже для них не буде новиною, і вони заспокояться…

***

На роботі до мене одразу підбігли Оля зі Світланою:

— А ти знаєш про конференцію? — запитала Оля. — Американці приїздять!

— Ага, Нік мені написав, — відповіла я. 

— Він тоді здається був закоханий в тебе, — Світлана підморгнула мені. — Може, все ще кохає!

— Але у Мії є Мир, — заперечила Оля. 

— А що той Мир… Він же не чоловік їй! Та і що порівнювати колишнього спортсмена і крутого науковця, у вас з Ніком набагато більше спільного! 

— Я б теж обрала Ніка, ти зможеш поїхати за кордон, там кращі умови для наукової кар’єри. У вас значно більше спільного з Ніком, ніж із Миром. 

“Але я кохаю Мира!”  — мало не злетіло з моїх губ, я вчасно закрила рота. 

— Я вагітна, — сказала я. — Не думаю, що Нік буде від цього у захваті, тож нікого обирати я не буду…

— Ого, — присвиснула Світлана. — То ви тойво… Одружитесь?

— Ну, може, зареєструємо стосунки, щоб дитина народилася в офіційному шлюбі, щоб батьки не збунтувалися, а потім тихенько розлучимось…

— Ти так кажеш, ніби особисто тобі все одно… Стоп. А чому розлучитесь? Я нічого не розумію! — сказала вона емоційно. — Ти кохаєш його чи ні?

 — Здається, кохаю, — сказала я не дуже впевнено. Мені було соромно зізнатися у своїх почуттях і в тому, що Мир нічого до мене не відчуває.

— А він тебе? — запитала вона.

— Досить її розпитувати, бачиш, вона не хоче про це говорити! — сказала Світлана. — Вони  дорослі люди, самі розберуться… 

Мир

На стадіоні сьогодні була ще та спека. Ми готувались до наступного етапу турніру і тренер ганяв хлопців по повній. 

Я аж відчув ностальгію, все ж, я дуже любив футбол. Подумав, що на наступну виїздну гру на вихідних можна запросити Мію. Тоді ми заночуємо в одному номері в готелі. Хоча, сьогодні ми і так заночуємо разом у мене. 

Я трохи хвилювався, бо планував перевести наші стосунки з фіктивних в реальні. Хай її батьки тоді нас перебили, але відмовлятись від свого плану я не збирався.

Після роботи заїхав за Мією. Вона вже чекала на мене біля дороги.