16. Нічне листування

Мія 

— Добре, — Мир кивнув і зняв з себе рушник, слава богу він був у білизні. Але все ж тільки в білизні.

Я відвела погляд, щоб він не подумав, що я витріщаюся на нього. 

Потім він вимкнув світло і заліз під ковдру, повернувшись до мене обличчям. Хоч в кімнаті і було темно, але це була не суцільна темрява, очі швидко звикали до неї і я бачила, що він дивиться на мене.

— Як сказати батькам про мою вагітність? — запитала я. — Може, нічого не говорити, поки вони самі не здогадаються?

— Сказати точно треба. Але давай краплю відкладемо це зізнання. Хай поїдуть. А на наступний їхній приїзд сповістимо, що дізнались, що ти вагітна. Я думаю, що їх не сильно здивує, що ти не надто слідкувала за циклом чи щось таке… 

Цієї миті мій телефон пискнув, сповістивши про нове повідомлення. Я побачила, що мені пише Нік, мій колега з США, який колись приїжджав по обміну в Україну. 

"Міє, привіт, давно не списувались. Я хотів сказати, що збираюсь приїхати на конференцію з вірусів в Києві за два тижні. Мені якраз узгодили заявку. Вже зовсім забув Київ, покажеш мені все ще раз?"

“Так, звичайно, буду дуже рада побачитись знову!” — відповіла я. 

Перевела погляд з екрану телефону на Мира і, побачивши запитальний вираз на його обличчі, пояснила:

 — Це Нік з Америки, пам’ятаєш, я показувала тобі фото? Він приїде до нас на конференцію! 

— Тебе це так сильно радує? — здивовано запитав він. — Ви з ним багато спілкуєтесь? 

Його погляд був якийсь не дуже вдоволений. Навіть між бровами зʼявилась невелика похмура складка. 

—  Ну, так, мені цікаво з ним спілкуватися, — відповіла я. — Він керує великою лабораторією, тож може розповісти багато цікавого…

— Ніколи не зрозумію мужиків, які займаються подібним. Сидіти в лабораторії і все таке… Ну, для мене це ну і ще і всякі лікарські професії здаються більш жіночими, — пробубнів він.

 — Насправді серед відомих вчених більше чоловіків, ніж жінок, — відповіла я. — Можливо, тому що наукова робота не дуже сприяє турботі про сім’ю, дітей. Чоловіки можуть цим не заморочуватися, а от жінки мають встигати, як-то кажуть, на всіх фронтах… І в домі щоб був порядок, і діти доглянуті, і чоловік задоволений… Коли вже тоді відкриття робити?  Тому більшість жінок у науці так і залишаються без сім’ї…

— Ну, я не думаю, що все має тягнути жінка. І у нас так не буде, — він зазирнув мені в очі.

Чомусь коли він сказав ці слова, це звучало не як про ту домовленість з дитиною. Може, сприяло те, що ми лежали в ліжку, були так близько вперше після того разу, коли зачали Катю. 

 — Значить, ти ідеальний чоловік, — неголосно сказала я.  — Дивно, що ти досі неодружений. 

— Мені не особливо хотілось серйозних стосунків. Зараз думаю це все трапилось тому що я боявся повторення того, що трапилось з нами того разу, — він зітхнув. — Що я не готовий. І що не впораюсь. Та і взагалі, для серйозних стосунків потрібна особлива людина. А після тебе я таких не зустрічав. 

Те, що він вважає мене особливою людиною, здалося дуже приємним. Я вже зібралася сказати про свої почуття до нього, про те, що досі його кохаю.

Та саме в цю мить телефон в моїй руці знову сповістив про нове повідомлення. 

"Я теж буду дуже радий побачити тебе… Ти  ж так і не вийшла заміж, правильно? Прізвище лишилось. Та й сімейний статус у мережах теж не змінився." 

В цю мить Мир поворушився і я помітила, що він відвернувся від мене. 

“Так, я не вийшла заміж, — написала я. — Ти теж не одружився? За роботою немає часу на особисте життя?”

"Мало хто з жінок може зрозуміти роботу вченого. Більшість з них взагалі дурнуваті. Важко знайти когось гідного, з ким би було цікаво. І так, у мене все ще нікого нема." 

Я спершу хотіла написати про Мира і Катю, але подумала, що це все ж надто особисте, щоб писати у листуванні. Може, коли Нік приїде сюди, я познайомлю їх. 

“У тебе ще все попереду, — написала натомість. — Може, якраз у Києві знайдеш дівчину своєї мрії.”

"Знаєш, мені здається, що так і буде. Дякую тобі, Міє. Дуже хочу нарешті знову побачитись…"

 Мир

Я мало не зізнався їй. Точніше, практично зізнався, що вона була єдиною особливою для мене людиною. Але після того Мія уткнулась в телефон. Я зазирнув в кляте листування, хоч і не варто було цього робити. Коли побачив, як вони фліртують, відвернувся.

Серце билось дуже часто. Якого біса? Він їй так подобається? 

Вона сказала щось типу "Добраніч", але я не відповів, прикинувся, що вже сплю. Переживав, що видам себе, що буду грубий з нею через цю переписку. А я не хотів бути з нею грубим. 

Я сам погодився на те, що між нами буде тільки дитина. 

Але блін… Я не хотів віддавати її комусь. 

Треба було заснути і подумати про все це завтра, а не зараз. Просто щоб не наламати дрів…

***

Коли я розплющив очі наступного ранку, то побачив Мію, яка лежала прямо впритул до мене.