10. Запрошення на каву

Мія

Світлана увійшла до кабінету, коли я перед дзеркалом фарбувала губи. 

— Ти що, на побачення збираєшся? — запитала вона насмішкувато. 

— Ні, — я замотала головою. — Просто Мир мене має підвезти додому. 

— Він весь час тебе підвозить, — вона усміхнулась. — І що, ви досі не зустрічаєтесь? 

— Ну, ми вирішили, що це все дурниці для підлітків, — сказала я. — Всі ті зустрічання. А ми обоє дорослі люди.

— Друзі, які ходять в басейн, по ресторанах, а ще підвозять одне одного, — зауважила Світлана. 

— Ну так, Мир турбується про Катю, — чомусь мені стало трохи сумно. Звісно, хотілося б, щоб він турбувався про саме мене, але вже що маємо. те маємо…

— Якби думав тільки про Катю, возив би тебе до лікарів, та й все, — Світлана поглянула на мене. — А так він проводить з тобою час. З тобою, не з дитиною.

— Ти думаєш? — недовірливо перепитала я.  — Але я так погано виглядаю… Якась бліда поганка…

— Що він робить, коли ви разом? Намагається торкнутись тебе? — продовжила допит Світлана. 

 — Ну… мабуть так, — не дуже впевнено сказала я. — В басейні хотів мене вчити плавати…

— Певно, багато торкався в басейні. І ти все ще вважаєш, що ви "дорослі люди, які не зустрічаються"? — вона вигнула брову.

 — Ну, коли зустрічаються, то… — я відчувала, що заплуталася, Світлана завжди вміла мене загнати в глухий кут. — В коханні зізнаються, цілуються і все таке. У нас нічого такого немає..

— Але це не значить, що ти його не цікавиш, як жінка. Може, ти сама якось йому натякнула, що не хочеш більшого? Не було такого? Чи це він просто притримується вашої першої домовленості? Але цікаво чому, якщо вас обох тягне одне до одного…

— Мабуть, боїться, що я захочу його одружити з собою, — я знизала плечима. — Іншої відповіді  на твоє запитання я не бачу. 

— Це проблема, — вона зітхнула. — Це правда, чоловіки часто не надто хочуть такого роду зобовʼязань. Але ти б хотіла, ну, спробувати? 

— Так, — зізналась я. — Зрозуміла, що весь час його кохала, ще зі школи. Просто сама собі не зізнавалася в цьому, заховала свої почуття подалі. Але коли зустріла його на тому зібранні випускників, всі вони вирвалися назовні… І я тепер не знаю, що робити. Якщо скажу йому, що кохаю його — раптом він злякається? Подумає, що зазіхаю на його свободу?

— Значить, поки що не кажи нічого. Але треба його спонукати до якихось дій. Щоб ви хоча б зблизились. Я думала, що поцілунки у вас все ж є… Але ти кажеш навіть цього не було. Поспостерігай за ним уважніше, пофліртуй. Там буде видно, що в нього на умі…

***

Коли Мир приїхав по мене, я після слів Світлани вирішила уважно придивлятися до нього. Побачила у нього у волоссі маленький жовтий листочок. 

— Ревнива дівчина сказала б: “Ти зраджував мені з деревом”, — сказала я. дістаючи листочок і показуючи йому.

— Це вже навіть не зоофілія, а що… біофілія? — він усміхнувся. — Мій біологічний гумор явно кепський. Не суди суворо. 

— Ботанофілія? — я пирхнула від сміху. 

— Фу, це мені нагадало того мужика-ботана, якому ти подобаєшся, — він скривився. 

 — Ростик нормальний, — заступилася я за колегу. — Просто він переживає за мене. Ми з ним друзі, тож він турбується, щоб ти розбив мені серце. 

— Друзів не запрошують в планетарій… Чи куди він тебе запрошував, — Мир насупився. — Боже, навіть пропозиція побачення ботанська якась, планетарій… 

 — Але там гарно, можна в телескоп дивитися, — заступилась я за Ростика. — Та я все одно не пішла. Не хочу давати йому якусь надію на вихід із френдзони. 

— Це не може не радувати, — Мир знову усміхнувся. — Ходімо до машини. Я там дещо прикупив для тебе, вже в тебе вдома покажу. Якщо запросиш на каву.

 — Цікаво-цікаво, — я усміхнулась у відповідь. — Добре, запрошую! 

 Мир

Коли ми вже зайшли до її квартири, я простягнув Мії пакет. 

— Сірі сказала, що це допоможе від нудоти. Ризикувати з ліками я не став, тому взяв все інше, ну продукти, які допомагають і від яких не нудить, — затараторив я. —  Лимон, імбир, мʼята — для напоїв. Крекери для перекусів. Рис на гарнір. І ще фруктове морозиво на десерт. Кажуть, воно теж допомагає.

— Дякую, — вона усміхнулася. — Ти такий турботливий. Зараз напою тебе кавою. Чи хочеш повечеряти? 

— Ну тебе ж нудить, я не хочу, щоб тебе від моєї їжі нудило. Можемо зварити рису? І щось ще… Треба було курку хоч купити, курка ніби теж дієтична, щось я не подумав. Але на роботі я дійсно не їв. Моя команда сьогодні виїжджає до Львова на матч.

 — В мене є куряче філе, зараз розморожу, — сказала вона. — А ти не їдеш з ними? 

— Я вирішив, що виїду завтра зранку, приїду якраз перед матчем. Побуду з командою матч, а потім поїду так само на машині назад, — я потер потилицю.

Не міг же сказати, що забув про матч, і не поїхав, бо ми з Мією домовились, що я відвезу її сьогодні додому. Це якось безвідповідально. Не хотілось, щоб вона думала, що я безвідповідальний, я ледь-ледь розпрощався з цим своїм образом в її голові.