7. “Весілля не буде”

Мія

“Це він не через мене старається, а заради дитини, — сказала я собі. — Та й взагалі хтозна чи цей ентузіазм не вичерпається за пару тижнів, і ирді мені доведеться думати про все самій. Мир завжди був таким непостійним...” 

Але все одно мені було приємно, що він турбується про мене. 

"Добре, я зараз все уточню", — написав він, а вже за хвилину прийшло нове повідомлення: "Прийме завтра зранку, заодно і аналізи всі візьме, бо інакше доведеться їхати два рази. Як почуваєшся? Що робиш ввечері?"

“Почуваюся нормально, — я подумала, чим саме зумовлене його запитання, що я роблю ввечері. Чи це знову турбота про дитину ( чи не займатимуся я чимось шкідливим для Каті), чи може, він хоче мене кудись запросити? При цій думці моє серце забилося частіше. — Увечері нічого особливого не планую. А в тебе як справи?”

"У мене все добре, по плану ввечері басейн, я погуглив, вагітним можна і треба помірні фізичні навантаження. Ходімо зі мною?" 

Це була несподівана пропозиція, але чому б і ні. Якщо справді корисно.

“Можна, — відповіла я.  — О котрій ти йдеш?”

"Можу заїхати за тобою десь о шостій, після роботи. І поїдемо. Там правда треба якась справка, але собі я її робив прямо на місці… Думаю, домовимось і тобі так."

“Давай, — я подумала, що побачу його роздягненого і сама на себе розгнівалася за такі дурні думки. Треба думати про роботу, тим паче, якщо я хочу працювати усю вагітність і зразу після народження дитини.  — Тільки мені треба купити купальник. “ 

"Тоді заїду о шостій, поїдемо за купальником, потім в басейн. Там немає привʼязки до часу, головне доплавати до десятої вечора", — написав Мир. 

“Ок, доплаваємо”, — відповіла я, і мені чомусь стало смішно. Так сиділа й усміхалася, коли це помітила моя колега Світлана. 

— Що, Міє, невже у тебе хтось зʼявився? Я думала, твоя єдина любов — це робота, — вона усміхнулась.

 — Звідки такі висновки? — підняла брови я. 

— Ти так усміхаєшся, ніби листуєшся з коханим чоловіком, — вона підморгнула. 

Я подумала, що скоро все одно буде видно, що я вагітна, тож немає сенсу це приховувати. 

 — Ну так, листуюся з батьком моєї дитини, — сказала спокійно. 

— Дитини? — здивувалась вона. Її брови аж на лоба полізли. — Ти вагітна? 

 — Ага, вже чотири тижні, — відповіла я. — Але ти не хвилюйся, я в декрет іти не буду, просто візьму відпустки всі невикористані. Та й народиться вона улітку. А у вересні я знову буду в строю. 

— Ого… А коли весілля? Ти запросиш хоч нас? Чи це теж таємниця… — сказала вона трохи ображено.

 — А весілля не буде, —  я побачила, як на цих словах обличчя Світлани витягнулося. 

Але більше питань вона не задавала.

****

О шостій вечора, коли я вийшла з дому машина Мира вже стояла під під’їздом. 

— Привіт, — сказала я, сідаючи на переднє сидіння. — Ти вже давно чекаєш?

— Привіт, — він раптом потягнувся до мене і чмокнув мене в щоку з таким виглядом, ніби так і треба. — Ні, тільки приїхав. Як там Катя? Готова до басейну? 

 — Думаю, готова, — я усміхнулася. Така кумедна була ця його звичка говорити про Катю, так наче вона вже існує окремо від нас, а не є лише маленьким створінням типу пуголовка.  — Давай заїдемо по купальник, бо в мене немає, я якось вже сто років не ходила купатися. 

— Так, я памʼятаю, — він кивнув. — Їдемо в ТЦ, обереш, що сподобається. Певно, одразу два, щоб якщо що був змінний. Якщо сподобається, будемо їздити в басейн…

Мир

Коли Мія вже зайшла до примірочної, нахапавши всіх купальників, які їй вручила продавчиня, я чомусь відчув хвилювання. Це я зараз побачу її практично в білизні… Хоча, купальник не рахується, хоч і виглядає, як білизна. Всі ж будуть її там так бачити…

— Ну що там? Ти ще довго? — запитав під примірочною, бо щось Мія не виходила. — Покажи ж мені… 

 — Та це я думаю, що, певно, треба суцільний купувати, — сказала вона. — Бо якщо я потовстішаю, в роздільний можу не влізти…

— Я ж казав, треба два купувати, то купи один такий, один такий, ти вже вдягнулась? Я хочу поглянути, — сказав прямо. 

Вона відсунула шторку, і я побачив, що на ній темно-синій в білий горошок суцільний купальник.

 — Як тобі? — запитала, дивлячись на мене трохи спідлоба. 

— Давай не суцільний, — я похитав головою, хоч ноги і було добре видно, але той горошок.... — Ну, цей теж можеш лишити. Ото на потім.

 — О’кей, тоді почекай трохи. 

 За пару хвилин вона вийшла у червоному бікіні, що гарно підкреслювало фігуру. Живота в неї зовсім не було видно, навпаки, здавалася більш худою, ніж раніше. 

Мені аж подих перехопило. Чорт… Погляд буквально прилип до декольте і нижче, бігав туди-сюди. Здається, навіть пульс пришвидшився. 

— Оцей сто відсотків "так", — сказав неголосно, сковтуючи слину.

 — Мені теж подобається, — кивнула Мія. — То беремо ці два?