1. “Танець на граблях”

Мія

Будильник наполегливим і голосним звуком вирвав мене з пелени сну. Я ледь розплющила очі, і зрозуміла, що знаходжусь не вдома. Але кімната, хоч і не була моєю спальнею, чомусь здавалась знайомою. Правда, штори інші, не такі як…

Я повернула голову і побачила Мира, що міцно спав, закинувши руки за голову. Це була його улюблена поза. Я так добре знала всі його звички, хоча зараз ми по факту були вже чужими людьми. Але якого біса чужі люди роблять в одному ліжку? 

Я простягнула руку і потрясла його за плече:

 — Прокидайся! Годі дрихнути! 

Будильник все ще дзвонив, і я спросоння не могла збагнути, де мій телефон, він виявився під ліжком. Я вимкнула звук і з полегшенням зітхнувши, знову повернулася до свого колишнього. Відчувала злість від того, що вчора витворила таку дурницю. 

— Ти чого така агресивна зранку? — він потягнувся. — Стоп, Мія? О, точно, — до нього почало доходити, що вчора на поцілунках ми не зупинились. 

— Ти очікував побачити тут когось іншого? — миттєво відреагувала я.  — Сюрприз!

— Серед наших однокласниць ти як була найкрасивіша, так і лишилась, тож я б засмутився, якби побачив "когось іншого", — він усміхнувся. 

 — А ти, як завжди, вмієш підлеститись, — я вже трохи розслабилась, бо згадала все. Так, це дійсно була зустріч однокласників. І Мир ще не найгірший варіант, все ж, колись я була дуже в нього закохана. Він був найкрасивішим хлопцем із нашого класу, і коли ми почали зустрічатися, я була на сьомому небі від щастя. Правда потім сталося багато такого, що зіпсувало наші стосунки. Але як я повелася на це знову? Мабуть, то просто гормони, і нічого більше. Зрештою, нічого страшного не сталося, хороший секс корисний для здоров’я. 

— Може, повторимо? — він зазирнув мені в очі і торкнувся долонею моєї долоні під ковдрою. 

 — Мені пора на роботу, — сказала я. — А ти що, досі нікого собі не знайшов? Я здивувалася, коли ти вчора сказав, що не одружений. 

— Без цих кайданків на пальцях живеться легше, — він знизав плечима. 

 — Ти ні краплі не змінився, — зітхнула я. — Точнісінько такий же, як десять років тому. 

— Ще скажи, що ти жалкуєш, що ми тоді не одружились. Що б було зараз з тобою, якби ти тоді народила? — хмикнув він. 

— Зараз би наша дитина ходила в третій клас, — відповіла я.  — Але навряд чи ми були б разом. Розбіглись би все одно. 

— Ото і я так думаю, — кивнув Мир. — В девʼятнадцять міцних шлюбів не буває. Та і карʼєру б ми обоє похерили. 

 — Отже, все, що робиться, на краще, — філософськи сказала я. — Кавою мене напоїш? І я побіжу, в мене багато роботи. 

— Знаю я твою роботу, там за тобою бігає натовп студентів-хіміків. Молодих і гарячих, — Мир засміявся. — Сама ж вчора розповідала всім, як той, як його… Олексій, тобі вивів якісь рідкісні троянди. 

 — Біологів, а не хіміків, — усміхнулась я. — А все інше відповідає дійсності. І студенти за мною упадають, і  новий сорт троянд на мою честь назвали. В мене все в шоколаді

— Ну гаразд, біологів, — кивнув він примирливо. — А твої студенти твоїм хлопцям біологічну зброю не підкидали? Якийсь там вірус. Чи це вже не біологія? 

 — Біологія, — кивнула я. — А ти боїшся? Що дізнаються про сьогоднішню ніч і пришлють тобі вірус в конверті? 

Встала з ліжка і почала одягатися. Потім повернулася і глянула на Мира. Він уважно спостерігав за мною, дивився явно не на обличчя. 

 — Капець, буде в мене ще одна фобія, — він замахав руками, але продовжував весело усміхатись. — Може, повторимо? Секс для здоровʼя і все таке. Що робиш сьогодні ввечері?

 — Мире, ми більше не повторимо, — сказала я, дивлячись йому в очі. — Це була помилка з мого боку. Вибач. 

Якось так кепсько було на душі, хоч я й старалася не показувати цього. Тоді, в юності, я дуже кохала його, він був для мене всім життям, та навіть більше — я б життя віддала за нього, якби було потрібно. А зараз бачила, що як тоді, так і тепер для нього наші стосунки були просто розвагою, “для здоров’я”. І не більше. 

 — Бувай, Мире, — сказала я, виходячи з кімнати. — Кави мені не треба…

***

З тієї зустрічі однокласників минув місяць. Я намагалася не думати про Мира, хоча в перші дні кілька разів дивилася наші спільні фото і плакала. Але не так за ним, як шкода було, що через нього в моєму житті щось пішло не так. Може, якби я не закохалася тоді так сильно в нього, то зараз уже б мала сім’ю, коханого чоловіка, дітей, і мене б не вважали всі родичі “старою дівою”. 

Але потім ця ностальгія минула, робота вилікувала мене від неї. Та й не було коли особливо сумувати, адже в нашому університеті мала відбутися конференція за участю як українських, так і зарубіжних вчених. Я також мала виступити з доповіддю. 

І як на зло, увечері напередодні виступу я чимось отруїлася. Мені було так погано, що навіть встати з ліжка і піти до аптеки не було сили. Я набрала номер своєї колеги Олі, яка жила в сусідньому під’їзді:

— Олечко, виручай, — простогнала в слухавку. — Можеш сходити в аптеку, принести мені якийсь абсорбент?

— Абсорбент? — здивувалась вона. — Ти що, отруїлась? Але ти останнім часом майже не їла. І до речі виглядала не дуже ці дні. Особливо зранку. Тебе що, нудить? — затараторила вона. — Знаєш, про що я подумала? Нудота декілька днів плюс те, що ти не їси, плюс позавчора ти казала, що в тебе паморочилась голова…