Глава 6. Введення в практику

 – Припини підглядати.

Дискретниця сиділа за метр від нього, розслаблено прикривши очі. Стільці, повернуті один до одного, розділяв лише порожній шматок підлоги. Парту викладачка недбалим рухом зсунула до стіни, ледь не перевернувши.

Нова наставниця була різка й рвучка, чимось нагадуючи емпату Іріне, хоча і зовні, і за характером, вони абсолютно відрізнялися. Лише якась інтуїтивна частина вловила схожість, невидиму оку. Наказавши називати себе Домінікою, вона одразу перейшла на ти, не витрачаючи час на ввічливі розшаркування.

– Не відволікайся. Дефіцит уваги не входить до списку допустимого під час занять впливом.

Усе це вона промовляла із заплющеними очима, сидячи на стільці й закинувши ноги, затягнуті в шкіряні штани, одна на іншу. Чорне волосся, сплетене у сотню косиць, спускалося майже до самого її попереку. Кай насилу припинив витріщатися на викладачку і неохоче занурився назад у темряву.

Минуло не менше пів години, а впливати вони так і не почали. Лише стирчали навпроти один одного, вслуховуючись у тишу. Заняття проходило в дальньому крилі інституту, де гамір студентів не міг нікому завадити.

– Ти бачиш мене? – нарешті порушила тишу Домініка.

– Крізь повіки, рентгенівським промінням? – скептично перепитав Кай, який уже тричі дістав прочухана за відкриті очі.

– Крізь вплив.

Почуття гумору нова викладачка визнавала тільки своє, не дозволивши перетнути межу жодному жарту студента. Якраз на них Кай сьогодні розщедрився, намагаючись згладити незручність, що раз у раз виникала під час мовчання.

– Припини тримати себе на прив’язі й відпусти емоції. Твоя сила – не тільки для того, щоб тикати нею в людей. Ти також сканер, хлопче. Ти відчуваєш усе, що відбувається в цій кімнаті. Щоб побачити мене тобі не потрібні очі.

Зковтнувши, емпат неохоче підтвердив:

– Бачу.

– Впливай.

– На вас? – з легким побоюванням уточнив він, згадуючи перше індивідуальне заняття емпатією.

– На нас, якщо в тебе двоїться в очах.

Важко зітхнувши, Кай пововтузився на стільці. Сила неохоче відгукнулася, сонним звіром заворушилась всередині, позіхаючи й ліниво потягуючись. Нападати тут було ні на кого, до того ж він більше хотів спати, ніж влаштовувати бійки. Тому вплив не бажав проявляти себе, хоча в іншій ситуації йому вистачало навіть не іскри – лише натяку на неї, щоб вибухнути.

Сконцентрувавши всю свою увагу на темному згустку енергії, яким йому уявлялася викладачка, він різко атакував. Сила все ще норовила розпорошитися, затоплюючи всю кімнату, але загальний вектор впливу йому втримати вдалося.

Злість, вбрана в червону лаву, врізалася в глуху стіну й ображено зашипіла, наче на неї недбало побризкали водою з пульверизатора, як на надто нахабного кота. Домініка ніби не помітила його зусиль.

– Цікавий вибір. Можемо попрацювати й з таким.

– Вибачте, – зніяковіло пробурмотів Кай, раптово зрозумівши, що його просили продемонструвати свої вміння, а не нападати на викладачку.

– Зупинися на півдорозі до мене. Не намагайся зачепити. Завмри, – коротко й уривчасто скоординувала вона учня.

Розгубившись, емпат втратив концентрацію, і його власні емоції заметушилися в просторі, як зграя дрібних рибок. Наставниця терпляче чекала, поки він візьме себе в руки. Нарешті, зім'явши уривки почуттів, він подумки шльопнув їх між ними, намагаючись не думати про асоціації з купкою сміття.

– Чудово, пандочка.

– Хто? – не зрозумів Кай.

– Грація ведмедя, а кола під очима на пів обличчя, – прозвучала лаконічна відповідь. – Зараз я доторкнуся. Без різких рухів.

Ш-ш-шурх.

Кай майже почув, як чужий вплив ковзнув у його бік. Чітко вивірений, він уявлявся йому скляною павутинкою. Прекрасною, але позбавленою природної дикості. Такою, якби людина повторила працю павука за підручником.

– Спільний вплив – як танець. Веде той, у кого більше досвіду. Сила тут не має значення. Хоч би яким могутнім ти не був, майстерному танцюристу лише відтопчеш усі ноги.

Тонка павутинка невагомо доторкнулася до лави. Легкий заряд струму пройшов по шкірі. Кай несвідомо сіпнувся, з величезними зусиллями втримавши силу на місці.

– Слідуй за мною. Плавно. Розслабся.

Павутинка повільно опустилася на вогняні вихори, якимось дивом не згораючи від пекельного жару. Стиснувши зуби, емпат ще сильніше випрямив спину, відчуваючи, як хребет починає тягнути від напруги. Ще жодне розслаблення не забирало в нього стільки сил. По скроні ковзнула крапля поту.

«Не зомлій від старань.»

Перші кілька хвилин дискретниця чекала, поки учень звикне до її присутності у своїй голові. Хоча свідомість у них зараз була радше спільна, схожа на дві накладені одна на одну картинки. Злиття відбувалося не на рівні думок, але в поривах, намірах, емоціях – відчувалася подвійність.

Викладачка плавно видихнула і Кай відчув, як його на тоненькій мотузочці кудись тягне. Ледь чутний поклик, який неможливо побачити і почути, лише вловити на межі сприйняття. Ніби хтось у сусідній кімнаті зачепив келих із чистого кришталю, і той жалібно задзвенів.