Глава 5. Back to school

Він прийшов на годину раніше. Не через пунктуальність чи неправильно розрахувавши час. А щоб не зіткнутися ні з ким з одногрупників, поки він не буде готовий.

«Ти ніколи не будеш готовий.»

Стиснувши лямку рюкзака, Кай змусив себе зробити ще один крок. Приземкувата будівля інституту тиснула на нього, не дозволяючи зрушити з місця. Гора домашки відтягувала плече. Ніхто не просив притягувати її в перший же день повернення, але йому надто не терпілося її позбутися. Навіть абсолютна відсутність сил не позбавила його тривожності при погляді на список рефератів, обов'язкових до здачі за час відсутності. Він зробив їх усі, навіть із категорії «Вільні теми для додаткових балів», пожертвувавши ніччю сну.

Усвідомивши, що він тупцює тут уже близько пів години, Кай видихнув і зробив черговий приречений крок до інституту. До початку занять він такими темпами точно дійде. Тієї ж секунди йому прилетів потужний ляпас по плечу, від якого він похитнувся і нервово смикнувся вбік.

– Yo, what's up, bro-o-o? [1] – розчепірені пальці Іріне пролетіли перед його обличчям. Кінестетниця зобразила ще кілька малозрозумілих йому жестів, завершивши серію комбінацією, схожою на роздавленого жука. – Кі-і-ія!

Делікатно відсунувши руку від свого обличчя, Кай підняв брову, намагаючись зобразити ввічливе здивування. Доводилося докладати зусилля, щоб замаскувати втому й байдужість, що оселилися всередині. Трохи хитнувши головою, він прикрив волоссям ліве око, що сяяло неприродно блакитною райдужкою і почервонінням навколо неї, що так до кінця і не зійшло, не зважаючи на цілий літр заспокійливих крапель.

– Вона всю ніч дивилася аніме, – пробурмотіла Лейла з-за спини подруги. Вигляд у неї був контрастно сонний і похмурий.

– Я ураган, ніхто не зможе зупинити мене! – підтвердила Іріне – Трі-і-іґан!

– На відміну від тебе, Тріґан або як його там привносив хаос випадково, а не навмисно пхав його в життя оточуючих.

Зручніше перехопивши рюкзачок на тонких лямках, Лейла позіхнула у вузьку долоньку і натягнула пухнастий капюшон куртки аж до носа, ховаючись від холодного вітру. Кай синхронно втягнув шию, але тонке пальто, яке він відкопав у коробках, було призначене для пафосного виходу з автомобіля на килимову доріжку, але ніяк не для півгодинного стовбичення перед входом.

– Чому ви так рано?

– З цього тижня починається введення в практику. Ти якраз вчасно, хе-хоу! – зробивши кілька ударів у повітря, повідомила Іріне. – Нарешті щось справді корисне, а не ця теоретична нудьга. Гоу, гоу!

– А ще вона видула дві банки енергетика зранку. Якщо взагалі усвідомила, що він настав.

Спантеличено кліпнувши очима й помотавши головою, Кай рвонув за Лейлою, яку кінестетниця жваво потягнула до інституту.

– Я думав практика починається в січні, після сесії?

– Групова – так. Але здається викладачі побоюються кидати нас в одну купу без попереднього навчання. Не в той бік, Іріне.

Перехопивши подругу за комір, візуалка повернула її в потрібний коридор, що вів в інше крило. Колись саме там Кай проходив індивідуальне заняття з емпаткою.

– Ха! Я і без дискрета скажу, що ми повбиваємо одне одного в перший день занять, хі-і-ійя! – навіть не помітила зміну напрямку кінестетниця.

Візуалка лише посміхнулася і знову повернулася до співрозмовника. Діставши зі свої теки кілька аркушів, вона сунула їх Каю й окинула його проникливим поглядом. По-лисячому підведені очі трохи примружилися побачивши одягнену навиворіт кофту.

– Як ти взагалі? – тихо запитала вона.

– Чудово. Це мій розклад індивідуальних? – зобразив інтерес емпат, нашвидку переглянувши ідеально рівний папірець, що ні краплі не зім'явся у невеличкому з виду рюкзаку.

Лейла чиркнула гострим нігтиком по верхньому рядку:

– Твої заняття емпатією, як і раніше. Тобі їх подвоїли, щоб нагнати програму. А ось нові, для введення в практику. Кожен із нас починає впливати у зв'язці з досвідченим дискретом. Раз на тиждень, твій – вівторок.

Іріне з Каєм скривилися одночасно: емпат лише роздратовано смикнув куточком губ, а ось кінестетниця зобразила на обличчі цілу гаму обурення.

– Якщо я не з'явлюся на потокову лекцію, шукайте мене в казематах Інспекції, – пробурмотіла вона і рішуче пірнула в аудиторію.

Провівши її поглядом, Лейла прощально махнула долонею подрузі в спину.

– Я в деканат. Тобі куди?

– На кафедру, купа домашки до здачі, – вибрав інший поверх Кай, хоча місцеперебування частини викладачів все одно доведеться уточнювати в тому ж деканаті.

Візуалка поступливо кивнула і зникла за рогом. Почекавши, коли цокіт підборів затихне, Кай попрямував у той самий бік. Вже за годину рюкзак нарешті перестав відтягувати плечі, але квест виявився не з простих.

Викладачі розбігалися з кабінетів, як таргани від увімкненого світла, а зловлені – невдоволено жмурилися на протягнуті матеріали. Під кінець емпат практично шипів від роздратування, вкотре доводячи, що він не прогульник, а всього лише був на лікарняному.

Остаточно вимотаний, він втратив лік часу і ледь не проґавив початок занять. Примудрившись до того ж заплутатися в призабутому хитросплетінні коридорів, Кай влетів в аудиторію слідом за куратором, прослизнувши за його спиною. Хейгер провів його винятково похмурим поглядом.

– З поверненням, Мерфі. Сподіваюся, сьогодні обійдемося без ексцесів, – злопам'ятно процідив професор.

Невиразно буркнувши щось у відповідь, Кай окинув настороженим поглядом приміщення і сів за перший ряд. Зуби скрипнули від сили, з якою він їх стиснув, але емпат усе одно вловив цілу гаму емоцій з верхнього ряду. Кай посилено намагався не дивитися ні на кого з галерної компанії, але заглушити чортів вплив було не так просто. Він прокинувся і вперто ліз назовні, не зважаючи на господаря.

Зачинивши двері й переконавшись, що більше ніхто не прийде, куратор підійшов до столу і навіщось зазирнув під нього. Не виявивши під партою нічого цікавого, він перевів погляд на незворушну старосту.