Глава 4. Закрий очі

Різко підскочивши, Кай зашарив очима по кімнаті, намагаючись усвідомити, де він знаходиться. Знайомий інтер'єр анітрохи не допомагав. Низка чашок на підвіконні, купа ковдр на підлозі, вікно, з рами якого безглуздо стирчала біла ганчірка.

«Вдома?..»

Відлуння внутрішнього голосу розлетілося порожньою кімнатою. Стіни здригалися, погрожуючи зімкнутися над його головою. Кай як був навкарачки рвонув у бік ванної. Заплутавшись у пледі, він ледве не впав, в останній момент ухопившись за одвірок.

– Все нормально, все нормально, все нормально…

Монотонне повторення цього брехливого факту давало таке ж ілюзорне заспокоєння. Зашипіла вода в крані, обпікаючий холод ударив по потилиці. Тремтячими руками емпат вчепився в умивальник, коротко і судомно дихаючи. Жах продовжував худими лапками триматися за його шию.

Його припинило трясти лише через пів години, які він провів на підлозі у ванній. Футболка промокла на спині і неприємно липла до шкіри, тому Кай здер і кинув її у бік пральної машини. З вологого волосся вже майже не текло, і він проігнорував рушник.

Ціла сигарета знайшлася лише в четвертій за рахунком пачці. Решта з них дбайливо зберігала недокурені бички, які емпат наполегливо залишав на подібний випадок. Але зараз йому хотілося відчути ту саму чисту першу затяжку. Відчинивши вікно, він уперто висунувся назовні, хоча мурашки бігли вже по всьому тілу.

Обернувшись, він стиснув губи у мовчазному невдоволені. На столі красувався черговий пакетик із гостинцями. П'ятничний візит пройшов ще гірше, ніж попередні, його посмішка здалася надто лячною навіть доброзичливому аудіалу. Годинник показував десяту вечора. Себастьян пішов кілька годин тому, а більше ніхто не заглядав. Іріне обмежила своє занепокоєння невиразним смайликом у чаті, а її незмінна супутниця небагатослівно скинула фото вивіски клубу, запрошуючи розвіятися.

Обидва повідомлення він проігнорував.

Навіть прочитати їх вимагало від нього надто багато зусиль. Загальний чат він і зовсім відключив, побоюючись, що викине телефон у вікно, якщо його невгамовній підсвідомості щось знову здасться підозрілим.

Натомість спогади про нещодавній візит до свята святих інсайдерів обступили з усіх боків.

«Що я наробив в Інспекції?!»

Так, він не збирався ходити на терапію.

Так, він був злий.

Але можна було себе проконтролювати хоч трохи?!

Роздратовано схопивши ключі, Кай попрямував до дверей, натягуючи куртку прямо на голе тіло. Дармовис від машини він демонстративно від'єднав і кинув на стіл, змирившись, що найближчим часом йому доведеться походити пішки. Благо, найближчий цілодобовий магазин знаходився на сусідній вулиці.

Побачивши знайому синю вивіску, емпат завмер у дверях. Попри пізній час, за склом маячили люди, зіштовхуючись візками та кошиками для покупок. Більшість із них бряжчала пляшками з алкоголем і шаруділа закусками. Чортів вечір п'ятниці.

Несхвально втупившись у відвідувачів, Кай сів прямо на паркан, очікуючи, поки магазинні ряди стануть вільнішими. Ймовірно, це був найпопулярніший маркет в окрузі, якщо навіть пізно ввечері він користувався таким успіхом.

Всередину емпат увійшов лише через півтори години.

Він би й довше просидів на паркані, сліпо витріщаючись на яскраву вивіску, але ним відверто зацікавився охоронець магазину. Перш ніж липка підозрілість переросла в щось більше, Кай неохоче зліз зі свого сідала і попрямував до дверей. Погляд працівника продовжував свердлити йому спину, змушуючи шкодувати про повернення впливу.

Кінчиками пальців підхопивши кошик, емпат неквапом рушив уздовж рядів, не відриваючи погляду від товарів. Яскраві пакування повністю займали свідомість. Кілька бляшаних банок гулко стали на стрічку.

– Оплата карткою чи готівкою? Пакет? – втомлена касирка байдуже пробила енергетика, навіть не глянувши на покупця. Жодної емоції, тільки мертве очікування кінця робочого дня.

 «Схоже на твоє життя»

Втім, Кая це цілком влаштувало, і він приклав телефон до термінала, оплачуючи покупку. Паперовий пакет приємно зашурхотів, коли в нього зверху плюхнулося ще кілька пачок цигарок.

Зібраний емпатом набір буквально кричав про нездоровий спосіб життя, і він пошкодував, що не може заїхати цим же пакетом по всім учасникам нещодавньої зустрічі по черзі.

«Нерегулярне харчування? Продовжити терапію? Дідька з два.»

У відповідь на злі думки його легенько вколола совість, що не дотримувалася радикальних поглядів свого володаря. Особливо якщо згадати зблідле обличчя викладачки. Та не заслужила ні такого ставлення, ні студента, який майже довів її до інфаркту.

Дорога додому далася Каю куди складніше, ніж він припускав. Вже на виході з магазину серце тривожно забилося, сигналячи, що йому не до вподоби подібні тривалі прогулянки вдалині від рідного кута. Ось у нього Каю і хотілося забитися і не виходити найближчі кілька місяців.

«Навчання через два дні.»

Остання думка остаточно добила його, і до квартири емпат влетів ледве усвідомлюючи де перебуває. Легені метушливо намагалися захопити якнайбільше повітря, а перед очима стрибали шматки знайомого інтер'єру.