Глава 2. (Не)усвідомлений вибір

Наступний тиждень пройшов для Кая під егідою передозування. Організм, остаточно замучений хімією та нестабільними дозами безжально мстився господареві. Не перший раз, але вперше з такою жорстокістю. До того ж емпат зовсім не міг згадати, скільки таблеток зазвичай він випивав в день, так що стабілізація дози виявилася справжнім експериментом.

Судячи з того, як у нього розколювалася голова, з цифрою він явно не вгадав.

Підпираючи спиною стіну, Кай безцільно ковзав поглядом по конспекту, не розуміючи жодного слова. Від дрібного густого почерку Лейли починало рябіти в очах та нудити, ніби він намагався читати в автобусі, що скажено скакав по вибоїнах.

Уперто прихопивши з собою зошит, емпат поплентався на кухню, ваблений ідеєю про чергову чашку кави. На підвіконні вже нагромаджувався цілий ряд таких, напою в яких здебільшого залишалося більш ніж половина. Але Кая приваблювало саме передчуття аромату і пряного смаку, а не процес його поглинання.

На півдорозі до кухні його перервало обережне шкрябання по дверях. У грудях тривожно забилося серце, але глянувши на екран телефону, емпат приречено зітхнув. Пари в інституті закінчилися, почалися години відвідування.

«Я занесу сьогодні навчальні матеріали?» – невпевнено запитував Себастьян. Оповіщення прийшло дві години тому, залишаючись непоміченим до цього моменту.

– Не отримав відповіді й все одно тут за розкладом, – вголос пробурмотів Кай, прямуючи до дверей.

Жодної радості від подібних візитів він не відчував, але виганяти аудіала було все одно, що роздавати стусанів цуценяті. Той щиро вважав, що «хворому» потрібна компанія та апельсинчики. Або абрикосики. Що завгодно, аби не приходити з порожніми руками.

Кай приречено уп'явся на черговий поліетиленовий пакетик.

– Виноградик? – постарався придушити скептицизм емпат, але спроба провалилася.

– Продавець сказав, що останній в цьому сезоні, – зі щирою радістю труснув Себастьян своєю здобиччю.

Відступившись, Кай пропустив гостя всередину і завозився із замком. Пальці не слухалися навіть сильніше звичайного, і йому хотілося до біса відірвати їх разом з руками. А також ногами й всіма тремтячими частинами тіла.

– Солодкий, я спробував.

Стримавши нервовий смішок, емпат пройшов у кімнату і звалився у крісло. Спина змокла, хоча він ледве пройшов десяток кроків по квартирі. Погляд відшукав помаранчеву баночку і прилип до неї.

Йому захотілося запустити щось у стіну від власної постійної безпорадності й слабкості. Можливо, ідея Джиена злізти з ліків справді була не такою ж поганою. Справлявся ж він колись й без них.

Себастьян звично вмостився у купі ковдр, ввічливо постеливши на них плед. Тишу порушував лише тихий брязкіт, Кай таки дотягнувся до пігулок і тепер крутив їх у руках.

Йому хотілося спати.

Йому хотілося висипати в рот вміст проклятої упаковки.

Але ще більше йому хотілося відчути вдячність та радість, що його відвідують. А не бути останнім недоумком, який відраховує хвилини до кінця дружнього візиту. Сама присутність іншої людини вимотувала його і ланцюгами приковувала до соціального пам'ятника, змушуючи бути привітним та адекватним.

– Як в інституті? – нарешті видавив із себе він.

– Контрастно, – пролунала туманна відповідь.

– Що? – виринув з апатії Кай, не впевнений, що правильно почув.

– Міка то біситься більше звичайного, то спокійний, як труп… Кілька днів тому Іріне ледь не спустила його зі сходів.

Не те щоб емпат питав саме про це, але допитливість задоволено ворухнулася, бажаючи подробиць.

– Чим він її довів цього разу?

– М-м-м… – Себастьян невиразно щось пробурмотів, відводячи погляд.

Заінтригований Кай навіть зручніше сів у кріслі, щоб було краще видно співрозмовника. Аудіал остаточно зніяковів, і спробував відволіктися на виноградник, але потрійний вузол на пакеті не залишив йому жодного шансу. Пошелестівши й не витримавши пильного погляду емпата, він продовжив:

– Ляпнув про ін'єкцію…

– Що ляпнув?

– Що їй треба теж обколотися, щоб навколо неї побігали… – на одному диханні видав Себастьян, і сторожко покосився у бік крісла, очікуючи на реакцію. Виноградик жалібно бовтався по пакетику, який він продовжував відчайдушно тріпати.

Емпат насмішкувато фиркнув, не особливо вражений цією жахливою історією. От якби Міка йому в обличчя щось подібне сказав…

– Сподіваюся, вона наступного разу принесе йому пару ампул із вітамінами. Коляться в сідничний м'яз, відчуття незабутні.

Зобразивши щось на кшталт зніяковілого сміху, Себастьян ойкнув, уп'явшись на розірваний пакет, який не витримав подібної наруги.

– Піду помию, – трохи поспішно повідомив він і зник на кухні.

Кай байдуже провів його поглядом і продовжив крутити в руках заспокійливу баночку.

«Можливо, йому так само ніяково спілкуватися з нами, як і мені з ним.»

«Зі мною.»