Частина 1. Похмілля Глава 1. Порятунок потопаючого

Вам, читачам,
що відчули кожну емоцію,
кожне падіння та зліт Кая Мерфі.

Двері у квартирі з гуркотом зачинилися, щоб через мить в'їдливо заскрипіти, хитнувшись уже в інший бік. Кай зіщулився від протягу, що гуляв коридором. Кухонне вікно у своїй марності синхронізувалося з кімнатним, ручка від якого сиротливо валялася під ногами. З м'ясом відірвавшись від надто різкого ривка, вона залишила величезну дірку в рамі, в яку тепер радісно задував вітер. Кай абияк заткнув її зім'ятою газетою, але з тим самим успіхом можна було прикласти подорожник і заклеїти пластиром.

Ковдра тягнулася слідом за господарем, збираючи коридорний пил. Клацнула конфорка, спалахуючи блакитним вогнем. Незграбно повернувшись, емпат зачепив стос чашок, що з брязкотом розлетілися по стільниці. Чайна ложка впала в умивальник і гуркотіла там так довго, ніби провалилася в кролячу нору.

Жодної чистої каструлі під рукою не було. Турка давно зникла під завалами посуду, а наскрізь проржавілий чайник так і валявся в кутку, де Кай його і знайшов місяць тому. За вікном знову здійнявся листопадовий вітер, розхитуючи, здавалося, всю квартиру.

Роздратовано відчинивши всі ящики по черзі, емпат нарешті дістався до банки розчинної кави. В умивальнику до самого крана височіла гора старих тарілок, що вже поглинули злощасну ложку, і лізти туди не хотілося. Ванна виявилася доступнішою.

Кай звично відвів очі, дивлячись тільки на білий кахель, хоча дзеркало щільно завішували відразу два рушники. Світло він теж включати не став, за місяць згадавши й наново вивчивши всі кути квартири.

Зашипіла вода із крана. Чекати, щоб вона прогрілася, довелося близько хвилини, й сумнівний окріп хлюпнув на дно чашки, перетворюючи гранули на світло-коричневу рідину. Заварна кава глузливо залишилася стояти на холодильнику, єдиному вільному від посуду та сміття місці. Але сил помити бодай якесь відро і зварити її не було.

Дорогою назад у кімнату Кай на ходу закинув у рот одразу жменю пігулок, навіть не потрудившись їх перерахувати. Скільки за раз зміг проковтнути, стільки й буде.

Буквально звалившись у крісло, він стомлено прикрив очі. Дно чашки гулко стало на підвіконня. Навіть така коротка активність вимотувала, а похід у душ він і взагалі сприймав наче хрестовий похід.

Всередині звично мовчала порожнеча.

Кай перевів погляд у куток, намагаючись згадати, який сьогодні день. У відповідь на нього докірливо уп'ялась купа конспектів та записів, які підносили йому майже всі одногрупники почергово. Найдокладніші належали Лейлі, вона ж примудрилася роздобути матеріали з лекцій для емпатів. Іріне конспектами не переймалася, вважаючи за краще захопити банку кави, а одного разу і зовсім притягла буханець хліба з джемом. Він давно запліснявів десь на кухонному підвіконні, з апетитом в емпата стало зовсім погано.

Кай був щиро радий дням, коли ніхто не приходив. Не доводилося терпіти жалісливі погляди, спробу допомогти чи, ще гірше, підбадьорити його.

«Де ж ти?»

Кай розчепірив долоню, вивчаючи її. Сила впливу уявлялася йому кров'ю, що біжить по венах. Що причаїлася десь усередині, але все одно нестерпно тиснула, він відчував кожен її рух, замкнений у глибині грудей.

Обстеження показало, що його здібності у повному порядку. Жодного пошкодження мозку, тільки звичайна перевтома. Психіатр стверджував, що вся справа у психіці. Викладач з індивідуальних занять прозорливо припустила, що пацієнт просто не хоче свідомо впливати. У чому не зізнається навіть собі самому.

Можливо, вона була і права.

Кай не відчував величезної втрати від того, що вже місяць як не впливав. Він звик приховувати всередині будь-які переживання і цей інцидент сприймав як черговий мовчазний епізод. Причаїтися і вичікувати.

Чого саме він чекав – емпат сам не знав.

Насилу дотягнувшись до чашки, Кай стиснув її змерзлими пальцями. Товсте скло вже ледь гріло, стрімко остигаючи. Значить, він у черговий раз випав з реальності, сліпо витріщаючись у простір і за роздумами не помітивши течії часу.

З блаженної тиші його висмикнув знайомий стукіт: три коротких, один довгий. Тонкі вхідні двері з легкістю пропускали будь-які звуки, навіть такий делікатний дотик. Щоб дістатися до них у Кая пішла хвилина, причому більшу частину часу він відпихав коробки, все так само звалені в коридорі. Зі стелі скорботно звисали залишки дроту, що вели до виходу. Різкий і наполегливий звук дверного дзвінка занадто нервував, щоб у нього залишилися шанси вижити.

Відчинивши двері, він витріщився на Джиена, що прихилився до одвірка, спокійно очікуючи на негостинного господаря. Сірі очі на мить захопили весь простір, змусивши спалахнути щось у підсвідомості, але варто було моргнути – все пропало.

– Скільки пігулок ти випив сьогодні?

Кай байдуже знизав плечима, відвертаючись і повертаючись до кімнати. Він невиразно пам'ятав відчуття грозового спокою і графітно-сірого неба, яке раніше так захоплювало його. Хімія притупила всі відчуття, а спогади стали схожими на неповороткі валуни.

– Не пам'ятаю.

Дискрет обернувся та підхопив одну з упаковок, розкиданих по всій квартирі. Помаранчева баночка жалібно хруснула, цілком ховаючись у широкій долоні.