Частина 27

Я вже дві години місця собі не знаходжу. Макс поїхав нічого не пояснивши, хоча він мені ніхто, але коли я побачила його вчора вночі, в мене щось ніби обірвалось всередині. Мені стало його шкода. 

Я хотіла знати всі подробиці, як пройшла зустріч з батьком його колишньої… Та він вже, можливо, солодко спав у своєму номері в готелі. Зрозуміло він не буде звітувати мені про кожен свій крок. Але тут я була не права. Роздався дверний дзвінок, я аж здригнулась від несподіванки і повернулась в реальність зі своїх думок.

На порозі стояв Макс, нових ран і побоїв не було, що вже добре.

- Приймеш мене ще на одну ніч? - Він посміхнувся, ніби близькій подрузі, я відійшла в сторону пропускаючи його всередину.

- Боюсь навіть запитувати, як все пройшло.

- Навіть не знаю як пояснити… Може ти б погодилась переїхати до мене? - Я аж засміялась. Це нервове. Дивилась на Максима, та він був абсолютно серйозним.

Тобто він так просто прийшов до мене у квартиру і пропонує переїхати жити до себе? Я сплю, мабуть.

- Якщо це такий жарт, то він не смішний!

- На жаль, я не жартую! - “На жаль”? Тобто він проти своєї волі мені це пропонує? Ну це вже взагалі… 

- Ти серйозно думав, що я зараз зрадію від такої пропозиції і побіжу речі збирати?

- Ні, але я мав спробувати. - Знову ця його зухвала посмішка. - Давай я все поясню.

І він пояснив. Як батько його колишньої дружини тільки ще більше переконався, що ми зустрічаємось і пообіцяв мене не займати, якщо в нас дійсно все серйозно, бо Макс налякав його, ніби має намір викупити його бізнес.

- Добре, алея не розумію, чому я маю вдавати ніби ми зустрічаємось, якщо це не так? Він же хоче, щоб ми не були разом, та ми й не разом. Все! Не бачу проблеми.

- Ти дуже гарно все описала, але це я тебе попрошу підіграти мені, бо інакше він не відчепиться і вже завтра буде з Алісою у мене на порозі.

- Ну припустимо, що я погодилась, а що далі? Ми ж не можемо вічно вдавати закоханих?

- Вічно й не треба. Аліса через місяць-другий знайде собі цікавішу здобич і я вже буду не потрібен.

- Я маю два місяці жити з тобою? А нічого, що в мене теж є своє життя, робота і я не надаю послуг фіктивної дівчини. А може в мене хлопець є? Ти про це не подумав?

- А він є?

- Немає!

- Ну то й добре. - І ми обоє замовкли.

Словесні перепалки зараз нічого не дадуть. За вікном глибока ніч, ми втомлені і я зовсім не в змозі повністю оцінити ситуацію.

- Я йду спати! - Він просто кивнув у відповідь, але так і залишився сидіти на дивані.

Вже в ліжку я прокручувала в голові всі події. У мене запитань було більше ніж відповідей. Чому він приїхав до мене, а не в готель? Чому він не може знайти собі фіктивну дівчину в Туреччині? Навіщо все так ускладнювати?

Хоча, можливо, я дійсно не розумію світ, в якому він живе. У них свої закони і небезпеки. Якщо той Ігор, як його там по батькові, колись був бандитом, то сумніваюсь, що методи розв'язання питань у нього змінились, навіть при зміні діяльності. Що підтверджує його витівка з підкиданням вибухівки на яхту Максима.

Ще трохи повертівшись у ліжку, я таки провалилась у сон. Вранці Максима я не застала. Тільки маленька записка лежала на кухні: “Дякую за все. Вибач.”