Частина 26

Коли я під'їхав до місця зустрічі, Ігор Олексійович уже чекав на мене. На його обличчі грала єхидна посмішка і дивився він на мене, як на сміття біля його ніг. Але не на того напав, тату. Зараз ми пограємось у мою гру.

Дорогою сюди я купив новий телефон і сім карту. Відновив усі свої дані та зв'язався з Леонідом. Він допоміг мені знайти козирі для цієї гри.

- Ну, привіт, синку.

- Наскільки мені відомо, у Вас дочка! - мої слова він пропустив повз вуха і ми попрямували до ресторану.

- Давай одразу до діла. - сказав Ігор Олексійович як тільки нас проводили до нашого столу. - Я розумію, ти приїхав сказати, що ви з Алісою знову будете разом?

– Не правильно розумієте, я хочу сказати, що купую Вашу фірму.

- У сенсі?

- Ну, у такому сенсі, що Ви більше не володієте своєю частиною в цьому бізнесі. - на його обличчі було видно, що він взагалі не розуміє про що я. - Прямо зараз мої хлопці їдуть на зустріч із Вашим колегою. Зателефонуйте, перевірте!

Він узяв свій телефон і вийшов із зали.

Я тим часом набрав Леоніда і запитав, як все проходить. Звичайно, я не збираюся купувати його фірму, але налякати то можна. Річ у тому, що це єдине його підприємство із чистою совістю. І єдине, що він залишив собі після того, як пішов "на пенсію" в кримінальному світі.

Повернувся Ігор Олексійович блідий як крейда і вже не був так впевнений у собі, але намагався тримати себе в руках.

- Ти добре попрацював, я пишаюся, що допоміг стати тобі таким.

- Ви лише допомогли мені розпочати свою справу, а все інше я зробив сам!

- Що ж, не посперечаюсь...

Повисла тиша і я вже думав, що все в мене вийшло і він відстане від мене та від Соні. Але я його недооцінив.

- Але ж ти знаєш, що заради своєї дочки я не відступлю. - Ось тут я трохи напружився. - Поки що, я не лізтиму до тебе і твоєї дівки, але це поки що. Подивимося, чи все у вас так серйозно. Я так розумію вона живе тут, а ти у своєму готелі, та й хто до кого переїжджає? Мені якось не віриться у ваші стосунки на відстані, занадто добре я тебе знаю.

Я вже й не заперечував на тему, що Софія не моя дівчина. Ми попрощалися і він поїхав, а я лишився ще подумати.

Соня нізащо не переїде до мене та й з чого раптом? Ми один одному ніхто, навіть друзями нас важко назвати.

Так, заварив я кашу.

У ресторані я засидівся допізна і коли зібрався їхати, зрозумів, що нічого не зробив, щоб відновити свій ключ у готелі. І сьогодні, швидше за все, я цього вже не зроблю.

Трохи подумавши вирушив до будинку Софії, заразом і розповім про все.