Частина 25

Спочатку я провела Макса на диван і побігла за аптечкою, щоб обробити рани. Він мужньо витерпів мою, не дуже вмілу, першу допомогу, лише зрідка морщився від болю.

Коли всі садна були оброблені, я сіла на диван поруч із Максимом і вимагала пояснень. Мене не хвилювало, що ця людина вперше в мене вдома, що ми знайомі кілька днів, і вже зовсім я не думала про те, що вже глибока ніч. Я переживала, у що міг потрапити цей чоловік.

- Бачиш, як тепер приймають колишніх родичів? - Макс спробував розрядити обстановку, але я не готова була до жартів, зрозумівши це він продовжив.

- Мені пощастило застати свого тестя у місті, мої хлопці допомогли його знайти. Він не здивувався, що я прийшов, і його це навіть потішило. Битий час я намагався донести йому, що ти не моя дівчина і що я не збираюся повертатися до його дочки, щоб ми все вирішили якось цивілізовано. Але він наче мене й не чув. Потім, втративши терпіння, я просто пішов, але на підземній стоянці готелю, де він зупинився, мене наздогнали його амбали і таким чином хотіли донести думку свого боса. Телефон розбився, свій ключ від номера я втратив і не придумав нічого кращого, ніж прийти до тебе. Вибач.

Він закінчив свою розповідь і дивився на мене, чекав на мою реакцію. А її просто не було. Я ніколи не була в таких ситуаціях, я думала так, тільки в кіно буває. І, не знаючи, як на все це реагувати, я просто обійняла Максима.

Він трохи напружився, не чекаючи від мене таких дій, але потім обійняв у відповідь. Не знаю, як довго ми так просиділи, в його обіймах було спокійно та затишно. Я відчула, що провалююсь у сон, тому відсунулась від Макса.

- Давай відпочивати, а завтра подумаємо, що з цим робити.

- І ти дозволиш мені залишитися в себе вдома?

- Спатимеш тут, на дивані.

– Це само собою. - на обличчі Макса грала посмішка, але я не мала сил розбиратися, що його так потішило.

Швидко постелила постіль для чоловіка, показала де ванна кімната і пішла до себе. Думала, що заснути не зможу, але миттю поринула у світ Морфея.

Соня зникла за дверима своєї кімнати, а я швидко прийняв душ і розташувався на дивані. У голові було дуже багато думок. Як розрулити цю ситуацію з Алісою та її батьком, зателефонувати Леоніду та відновити доступ до номера готелю? А ще, чому саме сюди я прийшов і як тепер поводитися з Софією? З такими думками й заснув.

Вранці прокинувся від запаху кави і не відразу зрозумів де я. Потім спогади накрили мене і я зрозумів, що не знаю що робитиму далі. Заплющив очі руками і застогнав від досади.

- Тобі сниться гарний сон чи ти згадав, що в мене вдома і плачеш? - Соня зазирнула у кімнату з кухні і виглядала дуже бадьорою.

- А ти чого така весела?

- Виспалася. - буркнула вона і зникла за дверима.

Довелося вставати та йти за нею.

- Тебе не бентежить те, що ти у трусах на моїй кухні?

- А тебе це бентежить? - я дивився на неї і не міг зрозуміти, що вона думає про цю ситуацію. Ні, не тільки про те, що я в трусах, а взагалі.

Софія щось пирхнула і відвернулася до плити, тільки зараз помітив, що вона готує млинці. У сусідній кімнаті пролунав телефонний дзвінок. Так як мій телефон вже не в змозі дзвонити, Соня пішла брати слухавку.

Я тим часом уже доїдав другий млинець, причому дуже смачний млинець.

Через кілька секунд увійшла дівчина, вона була стривожена та протягувала мені свій телефон.

- Слухаю, - не важко здогадатися, хто дзвонив.

- І ти все ще доводитимеш мені, що вона не твоя дівчина?

- А Ви все не вгамуєтеся, Ігорю Олексійовичу?

- Тобі б вгамуватися, хлопче, я думав мої хлопці вчора все ясно пояснили. - і він засміявся своїм неприємним сміхом.

Тепер, коли моя машина простояла всю ніч біля будинку Соні і я говорю з ним через її телефон, придумати щось було б неможливо. Він і раніше не вірив, що ми не зустрічаємося.

- Чекаю на Вас у ресторані готелю, де Ви зупинилися, за годину. - Сказав я і поклав трубку.

Софія дивилася на мене переляканим поглядом.

Швидко прийняв душ, зібрався, попрощався з дівчиною, яка нічого не розуміла, яка намагалася в мене дізнатися, що я зібрався робити. Але так нічого й не дізнавшись, вона зачинила за мною двері.