Частина 24

Насамперед я наздогнав Соню і запропонував підвезти додому. Вона може хотіла відмовитись, але, мабуть, їй вистачило пригод на сьогодні, тож погодилася. До її будинку ми їхали мовчки. Вона лише кілька разів сказала де краще звернути на дорозі.

Зупинившись біля її під'їзду, я повернувся до неї обличчям, вона теж дивилася на мене. Попри те, що ми майже не знайомі, мені з нею затишно чи спокійно. А так я не почував себе вже давно.

Про це говорити я, звичайно ж, не став.

- Ти зараз до нього поїдеш? - її питання змусило повернутися зі своїх думок.

- Думаю так, якщо він ще у місті. Підозрюю, що приїхав він сюди тільки щоб налякати тебе. Він на все готовий до своєї єдиної доньки.

- А ти що, зовсім не любив її? І не хочеш повернутись?

- Я ж казав, що зради ніколи не пробачу. А щодо любові… не думаю, що те, що було між нами, можна називати любов'ю. - так, щось вона торкається дуже особистих тем, ні до чого це з нею обговорювати.

- А що може зробити батько твоєї дружини, якщо ти не приймеш його пропозицію?

- По-перше – колишньої дружини, а по-друге – я не думаю, що це має тебе хвилювати! - Відповідь вийшла трохи різкою, я не хотів образити Лізу, але дуже я не люблю відверті теми, а з нею так легко спілкуватися, що я просто злякався поговорити зайвого або занадто відкритися цій дівчині.

Максим відповів так, що я зрозуміла, що лізу не у свою справу. І чого мене смикнуло розпитувати його про любов до колишньої? Адже я йому ніхто. Хоча саме через нього я опинилася у такій ситуації.

- Гаразд, я піду.

- Стривай, вибач, я не хотів образити тебе.

- Та все нормально, сподіваюся ти знайдеш вихід із цієї ситуації. - І поки Максим не встиг нічого відповісти, я поспішила вискочити з машини і попрямувала до свого будинку.

- Я подзвоню, коли все вирішу. - крикнув він із вікна і поїхав.

Дивно, у нього навіть мого номера немає, хоча цей знайде те, що йому потрібно.

Вдома я вирішила трохи розслабитись, відкрила пляшку вина та сіла дивитися фільм. Особливо я не вдавалася в сюжет, мої думки були далеко від того, що відбувається на екрані і я навіть не помітила як випите вдарило в голову і я поринула в сон.

Розбудив дзвінок у двері. Я повільно підійшла до дверей, швидко глянувши на годинник, 00:40. І кого принесло до мене у такий час? Глянувши в вічко, я навіть не думаючи відразу відчинила двері.

- Не так я хотів потрапити до тебе у квартиру. – це був Максим.

Його футболка була в крові, з розсіченої брови кров бігла по обличчю і ще кілька синців прикрашали його вилиці. Сам він ледве тримався на ногах. Моя голова все ще погано розуміла від випитого вина і короткого сну. Але я допомогла йому увійти, замкнувши за ним двері.

- Що з тобою сталося?