Частина 22

Не дійшовши до будинку кілька метрів, мені раптом перегородив дорогу якийсь чоловік.

- Куди прямуєш, красуне?

- Думаю, Вас це не стосується!

- А ти не вірно думаєш! Поговорити нам треба. Пішли зі мною! - я вже настроїлася кричати, але він закрив мені рота своєю величезною рукою і потяг на стоянку, там засунув у машину і зачинив двері.

- Здрастуйте, Ласкіна Софіє Сергіївно! - я різко повернулася до того, хто говорив.

Це був повний чоловік, років під 50. Дуже неприємної зовнішності, у мене від його єхидної посмішки холодок по шкірі пробіг і тільки зараз я почала панікувати.

- Тихіше, дитинко, давай поговоримо! Я думаю ти здогадалася чому ти тут!

- Я не знаю, хто Ви і що Вам від мене потрібно! Випустіть мене негайно! - я почала тарабанити по склу машини, але ніхто на це навіть не звернув уваги.

- Не вдавай із себе дурну! Вас бачили разом. Мої люди зібрали про тебе інформацію, ти зовсім не дурненька і я думаю, що ми зможемо домовитися.

- Та про що домовиться? Я нічого не розумію! - Мене потроху накривала істерика і я вже малювала в голові картинки, як мене тихенько вивозять десь на околицю міста.

- Та що ж ти зблідла так? Я не торкнусь до тебе, у мене ділова пропозиція. Я пропоную тобі 10 тисяч доларів, а ти кидаєш Марчука і більше не з'являєшся у його житті. Згодна?

- До чого тут взагалі Єгор? Ми не разом із ним!

- Так, Єгор тут ні до чого. Я про Максима Марчука говорю. Чи ти вже з двома роман крутиш? - він багатозначно посміхнувся і зміряв мене зневажливим поглядом.

І одному тільки Богові відомо чим закінчилася ця розмова, якби телефон мого співрозмовника не почав вимагати уваги господаря. Видно, це був хтось дуже важливий, бо мене поспішили випровадити.

- Значить так, - він скинув виклик і звернувся до мене - даю час до завтра, я зв'яжуся з тобою. А зараз у мене справи.

Двері машини розблокували і мене, яка все ще нічого не розуміє, відпустили.

Оце я потрапила. І ні, я не чекатиму вечора, я прямо зараз поїду в готель, де зупинився Макс і все дізнаюся!