Частина 21

Я неспішно пішла на обід у кафе біля офісу, зробила замовлення та зайняла столик у куточку, мені хотілося спокою та тиші, щоб трохи розібратися з думками.

Після години сидіння в кафе я отримала повідомлення від Мілани, що інтерв'ю пройшло на найвищому рівні і наш журнал має унікальний матеріал для номера. Ще вона написала, що Марчук там справив враження на весь жіночий колектив, але ні з ким, крім неї, і Надії Андріївни не говорив. Дівчата зі шкіри лізли, щоб він їх помітив, але той був як стіна, серйозний і неприступний.

Я вирішила, що вже можна повертатися в офіс і що напевно я не зустріну Максима. Хоча, якщо чесно, одна моя маленька частина дуже хотіла його побачити, хоч одним оком…

В офісі всі вже збиралися додому, останній матеріал був зданий до друку і нам залишалося тільки чекати понеділка та результатів продажу номера. За традицією, наш журнал виходив у продаж в першу суботу місяця, за вихідні люди встигали ознайомитися з ним і в понеділок у нас завжди була планерка.

Я ще зайшла до Лани і ми сиділи, обговорювали сьогоднішній день. За кілька хвилин за нею мав заїхати Діма, і вони планували похід у кіно. Але він щось затримувався, тож я, як найкраща подруга, складала Мілані компанію в очікуванні.

Коли ж і вона вирушила до свого ненаглядного, я пішла збирати свої речі і хотіла додому прогулятися пішки.

Мені було трохи прикро, що я не побачила Марчука, я очікувала, що він хоча б запитає про мене… але що це я розмріялася, він напевно взагалі воліє мене не згадувати.

З такими думками я чекала на ліфт. І коли він під'їхав я автоматом, все ще занурена в роздуми зайшла і натиснула на кнопку першого поверху.

- Ну, привіт! Я навіть не розраховував сьогодні побачити тебе. - У мене трохи підкосилися ноги.

Піднявши очі я побачила Максима. На ньому був костюм, який підкреслював його мужню постать та розщібнуте пальто. Від нього виходив аромат його парфуму та віскі, яким його, мабуть, пригощала Надія Андріївна. А очі блищали чи то він випитого алкоголю, чи він був радий нашій зустрічі.

- Ти так і будеш мовчати чи може привітаєшся? - я взяла себе в руки і вирішила триматися професійно, ми таки не друзі.

- Здрастуйте, Максиме Дмитровичу. Як відбулася Ваша зустріч?

- Тобто ми зараз будемо вдавати, що не знайомі?

- Вибачте, не розумію, про що Ви. Ми знайомі, але ж не друзі.

- Але ж могли б ними бути. - Він кинув мені цю фразу в обличчя і натиснув кнопку зупинки ліфта. Ми застрягли між поверхами і він притис мене до стіни, розташувавши свої руки по обидва боки від моєї голови. - Я ж планував зустріч з тобою, тільки не очікував, що все станеться так швидко. Нам треба дещо обговорити. - не знаю чому, але дихання моє почастішало, і як йому не почастішати, якщо цей симпатичний, хоч і дуже самовпевнений і нахабний, чоловік був так близько.

- Я думаю, що алкоголь на Вас погано впливає і Ви перетворюєтеся на такого ж нахабного індика, як в нашу першу зустріч! - я побачила, що йому більше не весело і відсунувся від мене. Ліфт знову поїхав.

- Вибач, я не знаю, що на мене найшло. Напевно, це дійсно через алкоголь. Але нам треба поговорити. І це стосується тієї ночі на яхті.

- Я думаю там нічого обговорювати. На Єгора у мене немає жодних планів і з'ясовувати з ним стосунки я не буду.

- Це через підкинуту вибухівку. - мене схвилювало те, що мова піде про це, я наївна тут про кохання мрію, а він про серйозні речі хоче поговорити.

А що коли та штука виявилася справжньою? А якщо хтось постраждав? Але Макс перервав потік моїх думок.

- Давай усе обговоримо десь на нейтральній території за вечерею? Може, хоч зараз ти мені не відмовиш? - Його посмішка трохи розрядила атмосферу, і я погодилася.

Ми домовилися зустрітися у ресторані готелю у якому він зупинився.

Ще я отримала від нього пропозицію підвезти додому, але відмовилася, тому що все ще хотіла прогулятися на самоті.