Частина 12

- Привіт мені як завжди! - Бармен кивнув і почав наливати мені віскі.

Я поки що оглядав напівпорожній бар. У кутку, за столиком цілувалася якась парочка, двоє чоловіків про щось сперечалися, причому по них було видно, що завтра вони цього не згадають. Офіціанти прибирали столики, компанія молодих людей, у кількості осіб п'ятьох, зібралися залишити приміщення і коли вони пішли, мені відкрився вид на ще одного відвідувача, точніше відвідувачку. Я не дотримав своєї обіцянки.

Софія сиділа одна за столиком і помішувала напій у склянці, вона мене ще не помітила, тому був шанс піти тихо.

– Ваш віскі, шефе! - До мене в руку по барній стійці прикотилась склянка з янтарною рідиною. На відгук бармена Софія підвела голову, і ми зустрілися очима. Я не придумав нічого кращого, ніж кивнути їй, взяв келих і попрямував до виходу.

- Максиме Дмитровичу! - я інстинктивно обернувся на своє ім'я. Вона йшла до мене. Я був збентежений. Чого чекати від цієї жінки одному Богу відомо. Добре, що в барі мало людей, і якщо вона надумає вилити на мене вміст своєї склянки, на це ніхто не зверне уваги.

- Я б хотіла сказати, що Вам не обов'язково ховатися від мене, Ви тут господар і я розумію, що це вийде якийсь дитячий садок. Дякую за підписану угоду, вибачте і мене за… ну за мою поведінку. Сподіваюся, наш конфлікт вичерпаний? - ось це поворот, щось я справді в дитинство вдарився, придумав також, що мститиметься.

- Так, звичайно, дякую за розуміння і мене вибачте.

- Ага, ну я пішла тоді.

- Так, гарного відпочинку.

Вона розвернулась і швиденько пішла. А я всю ніч тільки й думав про цю дивну розмову. Як діти малі. Аж смішно...

Вранці у мене була призначена зустріч із батьком Аліси, моїм колишнім тестем. Мені було цікаво, що наплела йому ця божевільна. Я знав, що Ігор Олексійович розумна людина, але дочку любить дуже сильно, тому трохи нервував.

- Ну, привіт, синку! - він був таким собі чоловіком-колобком, сивий з маленькими вусиками і з першого погляду навіть не скажеш, що він велика шишка у кримінальних справах.

- Здрастуйте, Ігорю Олексійовичу! Як поживаєте?

- Могло бути й краще, якби ти залишив мою дочку у спокої.

- А я її й не чіпав.

- Але, мабуть, дуже хотів. Вчора вона подзвонила мені вся в сльозах, і скаржилася, що ти їй погрожував, щоб вона повернулася до тебе.

- Ви ж розумієте, що це повна нісенітниця?

- Чому нісенітниця? Аліска моя панночка видна, а ти, як мені відомо, без пари зараз.

- Та я ледве вмовив її підписати папери про розлучення, для чого мені звати її назад?

- А може, любиш?

- У нас і на початку стосунків кохання не було, Вам про це найкраще відомо, а зараз і поготів. Вона сама до мене дзвонила, гроші просила.

- Так, хлопче, ти на мою дочку не намовляй, з чого б їй у тебе грошей просити? Я їй щомісяця нормальну суму виділяю. - мене вже почало напружувати це ходіння кругами.

- Ігорю Олексійовичу, Ви можете назвати свою справжню причину Вашого тут перебування?

- Ех, розкусив, кмітливий хлопець. Слухай, ми ж не чужі люди, зійдіться з Аліскою і живіть душа в душу, вона молода ще, дурна, зробила помилку, але ти будь розумнішим, де ти ще таку знайдеш? Часу на пошуки немає, бізнес у тебе.

- Я дуже Вас поважаю, але, при всій повазі, я не хочу продовжувати цю розмову. Вибачте, у мене призначено ще одну зустріч.

- Любий мій, адже ти пошкодуєш! Не наживай собі ворога у моєму обличчі. Адже якщо вона попросить, я все для неї зроблю. І думаю ти знаєш, якими будуть мої дії. Не дуркуй, бо можеш уже зараз попрощатися зі своїм бізнесом. - Ну ось ще залякати мене вирішили, але я вже не той наївний хлопчик, що при першій нашій зустрічі, теж завів деякі зв'язки і зможу за себе постояти.

- До побачення! - я майже побачив, як він трохи роздувся від злості. Він вилетів з мого кабінету бурмочучи собі під ніс що планує зі мною зробити, але мені все одно. Якось ще повоюємо.