Частина 10

Вона стояла і дивилася на мене такими очима, що мені хотілося її обійняти. Стільки радості, страху, подяки та ненависті разом я не бачив ще ніколи.

Я зрозумів, що витріщаюсь і відвів погляд, було якось ніяково, що я, директор великої фірми та мережі готелів спочатку влаштував цирк на зустрічі, а потім прибіг з вибаченнями до цієї дівчини. Добре, що моєї такої поведінки ніхто не бачив.

- Я обіцяю, що за весь період твого перебування тут, ти… Ви, мене не побачите, не псуватиму Вам відпочинок. Я б запропонував тільки одну вечерю як вибачення, але боюся, Ви вчора дали ясно зрозуміти, що моя компанія Вас не приваблює. - я подивився на неї, вона навіть усміхнулася, мабуть, від згадки вчорашнього вечора.

- Дякую... Еммм... За все... - було видно, що їй ніяково, тому я вирішив, що настав час мені йти, і так ситуація занадто дивна.

- Добре відпочити у моєму готелі. - Вона кивнула і я поспішив піти.

Вже у своєму кабінеті я зрозумів, що так і думаю про неї, навіщо я сказав, що ми не побачимось, як я це зроблю? Що мені тепер ховатись у власному номері? Гаразд, щось придумаємо. Треба зустрітися з Леонідом і сказати, що договір підписаний, нехай випускають свій журнал зі статтею про мене, такого молодого, прекрасного бізнесмена. Правду кажучи, я ненавиджу ось такий піар, але в нашому випадку це найбільш вигідний варіант підняти бізнес.

Увечері я вирішив сходити в бар, розважитися, але згадав про свою обіцянку, дану тій дівчині, розлютився і залишився в номері. Хоча номер мій - цілий поверх готелю, з власним персоналом, зайнятися там особливо не було чим.

Настрій був поганий. Я заснув перед телевізором і крізь сон чув, що десь дзвонить мій телефон. У напівдрімоті я пішов його шукати. Ну, звичайно, хто ж ще міг мені дзвонити в такий жахливий день?

- Привіт, Алісо! - Якщо хтось забув, то це моя колишня дружина.

- Привіт! - як мене бісить ця її солодка манера спілкування! - Чим зайнятий?

- Ти серйозно зателефонувала дізнатися, що я роблю? Давай викладай, що потрібно?

- Милий, розумієш, тут така справа... Ми з Вовою посварилися і він поїхав, забрав усі гроші та мої прикраси. А в мене нічого не лишилося. Чи не міг би ти мені допомогти?

- О, маленький альфонс показав свої справжні наміри на рахунок тебе. Я попереджав. І не збираюся тобі допомагати, ти мені тепер ніхто, якщо забула, ми все з тобою поділили. Продавай будинок, шукай нового спонсора, на роботу влаштуйся, зрештою!

- Ну, котик, ну не гнівайся, ти ж не кинеш мене без грошей, ми ж не чужі один одному...

- Я теж так думав, доки не побачив тебе з цим твоїм Вовою у нас вдома!

- Дорогий, вибач, просто він був таким милим і безпорадним…

- Ну ось шукай свого "милого, безпорадного" а мені дай спокій! Все, бувай!

- Ти ще пошкодуєш про це! Я розповім батькові, він відбере у тебе бізнес, і ось тоді, коли ти залишишся ні з чим, тоді ти і прибіжиш до мене, а я тебе викину за двері!

- Як скажеш! - я натиснув кнопку відбою і впав на диван. Як же мене дратує ця жінка!

Все життя їй всі щось винні, ще з часів нашого спільного життя її то не так постригли і вона погрожувала, що татко закриє салон, то не так на неї подивилися… Просто розпещена дівчинка. Як я втомився від неї.

На годиннику було вже за північ, тому я вирішив, що якщо зараз піду в бар, то не порушу своєї обіцянки, бо до цього часу там мало хто засиджувався, а мені терміново треба було випити і бажано чогось міцнішого. Швидко зібрався і вийшов до ліфта.