Частина 1

Взагалі-то я завжди запізнююся, і той ранок не був винятком.

- Так, наче все взяла. Телефон, гаманець, ескізи. Побігла.

Внизу вже чекало на таксі.

- Привіт, Софі! Ти не змінюєшся. - Це Дмитро, він завжди забирає мене. Ми так і познайомилися, я щоранку викликала таксі, а його відправляли на мій виклик.

- Привіт! Ну, ти ж знаєш.

Доїхали ми дуже швидко, Дмитро був чудовим водієм.

- Бувай, Софіє, гарного дня! - Він усміхнувся і поїхав.

А я, з усіма своїми речами, прямо-таки ввалилася в будівлю нашого офісу.

Працюю я художнім редактором журналу "Dreams". Мій бос, Надія Андріївна, мене не дуже любить, але цінує як працівника, тож мене ще не вигнали за запізнення.

- Тримайте ліфт!

- О, Софі, привіт! Мій ранок уже не буде звичним, якщо я не побачу, як ти спізнюєшся.

- Дуже смішно! - виразила я і зайшла в ліфт.

Це була Ніка, вона працює у нас на ресепшені та дуже любить пхати свій ніс у чужі справи, ну просто типова секретарка.

Я вийшла з ліфта вже з поганим настроєм та сподівалася не зустріти боса.

- Ласкіна! - Так, це вона, Надія Андріївна і прямо в мене за спиною.

- Доброго ранку, Надія Андріївно! - у цей момент я хотіла провалитися крізь кілька поверхів.

- Софіє! Ти знаєш, що всі ми вже звикли до твоїх запізнень, я навіть пробачаю тобі їх, тому що ти чудово справляєшся зі своєю роботою. Але впорядкуй свій зовнішній вигляд, зроби щось зі своєю... зачіскою.

Точно, зачіска! Моя зачіска - це копиця кучерявого, каштанового волосся і мій "командир" не любить такого зовнішнього вигляду, а сьогодні я не встигла їх зібрати в пучок і, якщо чесно, я просто забула це зробити.

Діставшись свого робочого місця я зібрала волосся і впала в крісло. Якраз була здача номера, свою роботу я зробила, деякі ще метушилися, а я поринула у свої думки.

- Як же я хочу щось змінити у своєму житті...