9 глава

Всему времечко свое: лить дождю, Земле вращаться,
знать, где первое прозренье, где последняя черта...
Началася вдруг война - не успели попрощаться,
адресами обменяться не успели ни черта.

Б.Окуджава

9.

Ротація від лат. rotatio - «колоподібний рух, обертання», але для дипломатичної сфери звучить надто просто.

Набагато цікавіше це визначення у факторному аналізі, а саме - це метод визначення системи координат із нескінченної множини можливих систем координат, за допомогою яких може бути досліджено ту чи іншу сукупність факторів. Ротація створює основу адекватної інтерпретації факторів.

Ось таке формулювання набагато ближче до ротації дипломатичного корпусу. Головна схожість полягає в тому, що ні чорта не зрозуміло.

План ротації щороку очікують співробітники МЗС із великим нетерпінням і ось він, нарешті, стає надбанням громадськості.

Коротке вступне слово заступника міністра надихає на участь у ній і молодих і досвідчених, обіцяючи безкомпромісну боротьбу і прозорість конкурсу за місце під дахом посольств у найрізноманітніших куточках політичної карти світу.

За багато років ротаційне питання вплинуло на дипломатів так само, як квартирне питання на жителів однієї столиці у відомому романі тимчасово непопулярного автора.

Коли Васильєв навчався в Київському ВОКУ, кожен курс мав свою кодову назву.

Першокурсники в цій військовій «кузні»  були відомі, як «без вини винуваті».

Подібна категорія існує не тільки в закритих військових закладах, а і в інших державних інституціях. Якщо вам пропонується відрядження до сонячної Нігерії, можете вважати себе в цій команді.

Другий курс «вокерів» мав суворе  кредо -  «Наказано вижити». Слоган близький серцю переважній більшості трудового мзсівського люду.

З ним ідуть по життю через терни «покращень», скорочень і креативного пиття кави по інтернету.

Третій курс був найбезтурботніший і іменувався не інакше, як «Веселі хлопці».

Є такий клуб і в будівлі на Михайлівській. Членство в ньому отримують представники трудових династій, «каторжні» секретаріату і «збиті у дипломатичному небі льотчики».

Клуб є напіввідкритим і туди можуть потрапити члени інших трудових династій із відомств, абревіатури яких зазвичай складаються з трьох літер, висококласні фахівці різних  галузей народного господарства, нагороджені за розвал цього господарства, а також представники або  представниці гуманітарної сфери, які успішно пройшли співбесіду з міністром. Для прозорості процесу вступу може бути оголошений конкурс під креативним гаслом «Ти записався у посли?».

Четвертий курс в училищі гордо іменувався «Панове офіцери». Ось чого немає, так немає. Офіцери в МЗС, звичайно, є і навіть можуть поїхати, куди Батьківщина скаже без зайвих питань.

Але свій «загін особливого призначення» у «дипломатичному війську» все-таки є. Потрапити до нього непросто навіть із команди «Веселих хлопців». Хорошим стартовим майданчиком для цього може послужити важка, виснажлива служба в помічниках або помічницях високих керівників. Робота в секретаріаті теж дає на це шанс, але не всім і не завжди. Одним словом «Іншаллах», як кажуть на Сході.

Була  ще одна категорія. Назву для неї Васильєв узяв теж із ненудних курсантських хронік. Коли взвод заступав у наряд по їдальні, посадові обов'язки розподілялися за жеребом.

Кожна група позначалася на папірці кодовою назвою. Так, робота в мийному цеху: «людина-амфібія». Нічна праця в овочерізці, де найпроклятішою роботою було чищення картоплі на все училище: «дожити до світанку». Винесення продовольчих відходів («параші») у спеціально відведене місце: «парашутисти».

Саме ця назва підійшла б, якнайкраще, до призначення окремих послів. Вони з'являлися зовсім несподівано, як чорти з табакерки або диверсанти.

Знявши генеральські погони, вони впрягалися у плуг на дипломатичній ниві, кожен у міру своїх здібностей і командирських якостей.

Їхня каденція, як правило, закінчувалася зі зміною лідера, який їх направив у не дуже довгострокове відрядження.

За час служби в МЗС Васильєв став свідком і безпосереднім учасником чотирьох зимово-літніх ротаційних кампаній. Кожна з них мала свої характерні особливості, залежно від вольових якостей і професійних переконань керівників, які її проводять.

Дві перші проводилися представниками «старої школи», дві наступні - «младореформаторами».

Васильєву зрозумілішим і ближчим був підхід «стариків». І пояснювалося все просто: кандидатів запрошували на засідання комісії і розмовляли з ними.

Другу співбесіду проводили з тими, хто не пройшов відбір. Невдасі пояснювали причини і нерідко пропонували альтернативний варіант. У будь-якому разі - це виглядало людяно.

На першій своїй комісії Васильєву запропонували замість Брюсселя, куди він записався через наївність, поїхати в Абуджу (столиця Нігерії, хто не в курсі).

На обережну  відмову прозвучало запитання суворим голосом одного з членів комісії: