6 глава

«У дипломатії «спростування» означає

підтвердження у формі заперечення

 будь-якої звістки, яка до

 цього була всього лише чуткою»

 (Джон Прістлі)

Джон Бойнтон Прістлі - англійський романіст,

автор есе, драматург

 і театральний режисер.

Під час Першої світової війни

 служив в армії.

6.

За час відсутності Васильєва в російській частині СЦКК змінився керівник. Новим керівником став генерал-лейтенант Калоєв, за посадою він був заступником командувача військами Центрального військового округу РФ.

На першому ранковому «намазі» після повернення з відрядження Васильєв з цікавістю спостерігав за його стилем роботи. Попереду було ще три місяці спільної діяльності. Одним із пунктів оцінки обстановки, як вчили в КВОКУ і Академії, була оцінка противника.

Перше враження виявилося позитивним, наскільки це було можливо в тих специфічних умовах.

Хасан Бєкович, осетин за національністю, з притаманним південним темпераментом, здавалося, спрямував усю свою енергію на розв'язання суто практичних питань СЦКК: спостереження (на 8 наших постах працювали російські офіцери, а 8 українських офіцерів перебували в Луганську), припинення обстрілів, взаємодія сторін під час роботи ремонтних бригад і жодної політики в розмовах. Обмова за Фрейдом у нього трапилася пізніше.

Після закінчення наради зі спостерігачами ОБСЄ, народ зосереджувався в курилках, продовжуючи спілкування. ОБСЄшники їхали в Краматорськ на їхню «базу» через кафе неподалік.  Там іноді Васильєв спілкувався з ними в неформальній обстановці, доводячи «сигнали», як кажуть у МЗС.

Калоєв підійшов до Васильєва біля курилки, вони обмінялися рукостисканням.

- Я приходив у вашу історичну групу (в академії групу називали казкарями) Володя Тітов мій товариш по училищу.

Інформованість генерала про скромну персону Васильєва виявилася на кілька порядків вищою, ніж у того про генерала.

Уже під час спілкування багато чого прояснилося. Хасан Бєкович закінчив Загальновійськове училище в місті Орджонікідзе (по-курсантськи Ордж.ВОКУ) на три роки пізніше Васильєва, тож за терміном служби старшинство було за останнім. В Академію Фрунзе він поступив через рік після Васильєва, а його однокашник Тітов навчався у військово-історичній групі разом із Васильєвим.

- І де зараз Володя? - запитав з цікавістю Васильєв.

- Я точно не знаю, але можу уточнити.

За кілька днів генерал розповів, що Тітов звільнився з армії і поїхав до Чехії на «пмж».

- Молодець, а ви не збираєтеся звільнятися? - запитав Васильєв. У відповідь Калоєв розсміявся.

- Дуже дипломатичне запитання.

- Ну, я ж зараз дипломат. Ви двічі були в Сирії. Це по військово-дипломатичній лінії?

- Ви афганець, я сирієць.

- Більше запитань не маю.

Так вони и жили в режимі запитання-відповідь, як у програмі  «Что? Где? Когда».

«Казус генерала Калоєва», як про себе охрестив епізод Васильєв, стався на нараді приблизно через місяць. Під час доповіді української сторони про заходи бойової підготовки, що проводяться окремими підрозділами формувань ЛДНР поблизу лінії розмежування, генерал попросив уточнити окремі моменти і тут у нього вирвалася фраза.

- Я ж за них відповідаю.

- Ви відповідаєте за організацію і проведення бойової підготовки підрозділів ЛДНР? - тут же уточнив Васильєв і ввічливо посміхнувся.

Перекладач справно перекладав старшому групи спостерігачів ОБСЄ. Генерал дещо зніяковів і почав давати пояснення перекладачеві при загальному пожвавленні залу.

Уже пізніше наші розвідники підтвердили, що в «другій дії марлезонського балету», коли генерал бував за лінією розмежування для виконання завдань СЦКК, він встигав покерувати організацією бойової підготовки бурятських шахтарів на високому методологічному рівні.

«Невже в рассєйській армії не вистачає генералів, щоб розділити функції в СЦКК і штабі групи окупаційних військ на Донбасі. А то зовсім непристойно виходить - три дні кипить робота з припинення вогню, а на наступні три дні треба мчати в підшефні збройні формування для організації системи вогню. І куди бідному генералу подітися», - зі співчуттям подумав тоді Васильєв.

Ввечері («когда пилоту делать скажем нечего»), як співали браві льотчики у фільмі «Небесный тихоход», Васильєв ішов у номер, який займали начальник штабу української частини та його заступник.

У них починалася гаряча пора з «гасіння вогню» телефонними засобами зв'язку, а в перервах проводилася «робота на картах», а саме: розписувалася стара добра «пулька» або «преферанс», щоб було зрозуміліше для дітей інтернету.

Приблизно через два тижні перебування в «санаторії» Васильєв отримав запрошення на «вечірні посиденьки» до начальника штабу для «роботи на картах». Начальник штабу вирішив перевірити представника МЗС «на вошивість» за робочим столом.