2 глава

2.

На привокзальній площі Слов'янська панувала атмосфера фронтового гарнізону з інтенсивним рухом армійських вантажівок і автомобілів. Велика кількість прибулих військових з баулами і тих, що виїжджали з сувенірами місцевого керамічного ринку.

Вона дивно перепліталася з повсякденним станційним життям провінційного містечка, наповненим своїми клопотами.

У поїзді Васильєв зв'язався з головою СЦКК по мобільному телефону, і той повідомив, що відправив свою машину з офіцером для його зустрічі у Слов'янськ. Він також вказав місце, де вона  чекатиме.

Васильєв побачив машину з синіми лініями з боків і написом "NM" (спостережна місія) відразу. 

Підполковник, який на вигляд був молодий, зустрів його з усмішкою. 

— Бажаю здоров’я! Как доїхали? — ввічливо спитав він. 

- Дякую, нормально. А давайте вип'ємо кави. Можна з мого термоса з київським печивом або в кафе. У нас є трохи часу, чи не так? 

— Так, звичайно. На обід ми вже не встигнемо. 

- Обід буде по плакатам, як колись казали курсанти в КВОКУ. 

- Ви служили в ГУР? 

- Так, було колись. Ну, як ви тут живете? 

- Як у санаторії. У вас буде окрема кімната.

Від свого колеги з МЗС, якого він замінив (теж офіцера запасу), Васильєв знав, що СЦКК розташовувався в будівлі санаторію «Соляна симфонія». Санаторій раніше спеціалізувався на профілактиці та лікуванні захворювань органів дихання в соляних шахтах Соледара. В окремому крилі цієї ж будівлі розміщувалася група військовослужбовців ЗС РФ. 

- Востаннє я спілкувався з расєйськими охвіцерами у Бухаресті в минулому столітті. Як вони тут? 

- Ми розмовляємо різними мовами, хоча й російською. 

- В Бухаресті половина апарату ВАТ РФ були офіцери з України, тому розуміли українську. Ну що ж, ходімо на каву. 

- Ну, тут біля собору є непогана кафешка.

Кава дійсно виявилася досить доброю. 

У машині, сидячи на задньому сидінні, Васильєв дістав з рюкзака папку і почав переглядати документи, які взяв з собою для роботи. Перед зустріччю з генералом, головою СЦКК, він хотів «освіжити» в пам'яті ключові моменти.

Робота СЦКК була спрямована на виконання Комплексу заходів щодо Мінських угод, основного робочого документу. Його підписали у лютому 2015 року.

У серпні 2014-го Васильєв, перебуваючи в Мінську, зустрічав передову групу АПУ для підготовки зустрічі нашого Президента з російським. Ситуація у Посольстві у цей період склалася ще та.

Напередодні з Центру прийшла вказівка: з метою економії скоротити кількість телефонів у Посольстві до мінімуму, це стосувалося й інтернету. Службові автомобілі з тієї ж причини були поставлені на «прикол». Васильєв написав тоді заяву про оплату свого службового телефону, інтернету та бензину за власний рахунок.

Адмірал-посол у цей час перебував на лікуванні у військовому шпиталі. Він зліг після повернення зі столиці з поганими для нього новинами.

Буквально за кілька днів після саміту в Мінську з посольства по ротації одночасно мали виїхати дві третини дипломатів. Загалом виходила цікава «картина маслом».

Далі більше. Передова група АПУ складалася з трьох осіб, у російській — сімдесят. У наших, як з'ясувалося в аеропорту, не було грошей на мобілках, зате гонору було більш ніж достатньо. Дехто образився, що їх не зустрічав виконувач обов'язків керівника.

Васильєв привіз їх до «в.о.» і побажав воєнного щастя. Увечері до його кабінету увійшов старший передової групи і  вибачився за поведінку невитриманого товариша.

Вони розпили пляшку віскі під пісню «Батальйонна розвідка», дуже вже вона подобалася старшому, і домовилися про взаємодію.

З Президентом мав прибути нещодавно призначений Міністр закордонних справ. Двох попередніх Васильєву вже довелося побачити у стінах Посольства.

Дуже епічною виявилася перша зустріч із імпозантним та суворим Міністром «старої» школи, призначеним на міністерську посаду вдруге.

В МЗС міністр провів зустрічі у кожному управлінні, наганяючи страх на дипломатів та їхніх начальників.

Як не дивно, Васильєву імпонував його стиль, заснований на найвищому професіоналізмі та досвіді. А показна строгість і конкретність навіть зігрівала військову душу Васильєва.

15 лютого, в день закінчення афганської війни, святої для кожного афганця, міністр організував зустріч із колишніми воїнами-інтернаціоналістами. Бесіда, келих шампанського і конверт з невеликою премією. Все це було дуже по-людськи, до речі, вперше та востаннє у будівлі МЗС України.

У Мінську у міністра був дуже насичений порядок денний, проте пізно ввечері зустріч із колективом Посольства все ж таки відбулася. Міністр стрімко увійшов до зали засідань, де було зібрано дипломатичний склад. Усі встали.

 — Ви ще довго писатимете кляузи один на одного? Я бачу, вам тут більше зайнятися нічим, це було сказано підвищеним тоном. Васильєва така форма привітання здивувала.