13 Скандал

Сашко

Вони вдивлялись в мої очі намагаючись побачити там те, що я намагаюсь сховати. В якийсь момент я згадав, що спішився сьогодні зранку і забув про краплі. Очі почали пекти при одній лише згадці, але я не можу дозволити їм зрозуміти в чому річ. В момент, коли я задумався що ще таке зробити, щоб вони перестали мене підозрювати, Маша сама прийшла мені на виручку. Вона заколола волосся заколкою у вигляді ромашки і усміхалася так, що я ледве не розсміявся спостерігаючи за реакцією всіх присутніх. Один лише Славко, котрий був в курсі, поводився спокійно. Льоня ж ніколи не втручався в моє життя.

Георгій

- Ромашка! - робить зауваження їй уже Славко. – Тебе можуть неправильно зрозуміти.

- Ще раз так мене назвеш, - метнула в його сторону блискавку Маша, - пожалієш.

Я заспокоююся – вона все та ж, що і в універі.

- Ви справді заручені? Коли встигли? – згорає від нетерпіння Клава.

- Не так давно, після приїзду, - спокійнісінько відповіла Маша.

- Ромашка! – на Сашкове зауваження вона не сказала і слова, лише тихо про щось зашепотіла.

- А йому так тебе називати можна? - відразу починає дражнитись Славко.

- Почекай, - відштовхує її Сашко і схилившись починає терти очі.

- Щось не так? – починаю розуміти я.

- У вас все так серйозно? – продовжує свій допит Клава.

- Сашко, що не так, - усе ще не розумію я.

- Лінзи? – нарешті звертає увагу Славко.

- Він десь краплі посіяв – от вам і результат, - гримає на нього Маша, але мій друг просто посміхається їй у відповідь.

- Лінзи? – я не знаю що це. У нас люди не хворіють і не мають вад. У крайньому випадку – отруєння, оце й усе.

- Ти думав мої очі просто так колір змінили? – здається він не задоволений, що я раніше не здогадався про це.

- А Маша?

- Юра, - обертається він, - ти б ліпше їх про це запитав. Я тут до чого, - він все більше дратується, що я такий недогадливий. На мене дивляться зелені (!!!) очі. Усе як колись. За невеличким винятком – вони почервоніли.

- У нас не вміють робити якісні лінзи – уже не потрібно, - пояснює Володя. – Ще в до ідеальному світі лінзи були набагато кращі, а зараз, по ходу, тільки подразнюють очі. Без крапель ніяк.

- Це все твоя Ксюха цих двох заручила, - сміється Славко і Клава немов би заразившись в нього підхоплює веселий настрій:

- Це так в її стилі.

- Вас то вона як намовила? – не розуміє Марко, усе ще як і я не в силі відвести погляду від цієї парочки. Маша лише посміхається, Слава розводить руками:

- А як їй відмовити можна було. Ти краще запитався як вона Сашка на всю цю історію з весіллям намовила. Вони сміються і лиш я вловлюю ледь чутне Володіне зауваження:

- Ти б краще не носив їх. Зір собі зіпсуєш.

- А що тоді? – його очі сльозяться і виглядають не найкраще.

Ксюха

Якусь мить я була в кімнаті в безсиллі, а наступної вже летіла по сходах. Довго журитись я не вмію. Миттю прийняла рішення: треба було з Славком йти.

- Все, годі, - рознімав їх Славко.

- ІСБ ми вже викликали, - усміхнулась мені Емма.

- А ти чого стоїш, - гаркнула я, - ану рознімати.

Неохоче вона потягнула Макса в сторону. Слава також відійшов за ними по дорозі щось пояснюючи. Я ж, тим часом, тримала Сашка.

- Тихо, заспокойся, - усе повторювала я йому.

За секунду в кімнату ввірвалося ІСБ і забрало хлопців, а в мене було трішки часу вирішити, що казати і як помогти другу.

Макс/ Синьочка

Якщо він думає, що може все у мене забрати, змішувати з багном, то глибоко помиляється. Я не дозволю, не пробачу будь він хоч тричі дипломатом. Не він, а я повинен був зайняти цю посаду. Не він, а я повинен тут лад наводити. Та як він взагалі посмів мене вдарити. Губа кровоточить не дає забути. Ні! Я так цього не залишу! Я не маю нічого проти тебе. Це лише бізнес. Ти зайняв моє місце! ТИ стоїш у мене на шляху.

Сашко

В той день я не повинен був вертатися. У мене була зустріч з Люгерфельдом. Нічого надзвичайного, буденна зустріч, яка утім так і не відбулася. Вусань відвіз мене назад в посольство. Я спокійно піднявся по сходах і тут, я не знаю чого мене пересмикнуло, замість того, щоб йти в кабінет я пішов в апартаменти. Не встиг відкрити двері і зайти, як став свідком того, як ведуть себе мої підлеглі за моєї відсутності.

Ксюха… моя подруга… вона… мене накотила якась незрозуміла мені досі хвиля емоцій: обурення, злість, ненависть, бажання помсти, гнів – лютий і нестримний. Не знаю, що на мене тоді найшло. Про що я тільки думав? Якоїсь миті я стояв у дверях, а наступної вже збивав з ніг Синьочку, Макса, свого ж зама. Мушу віддати належне, він зміг витримати мій удар. Зіткнувшись зі стінкою, і отримавши від мене пару ударів, Макс усе-таки зібрався з силами і відштовхнув. Я зачепився за стіл і, здається, щось розбив. Наступний мій удар таки збив його з ніг, але тільки через те, що Макс втратив рівновагу. Не впевнений, що по дорозі ми більше нічого не розбили чи не пошкодили. Закінчитися все могло би й гірше, якби не те, що в цей момент позаді хтось почав мене відтягати. Як тільки я опинився на ногах Славко зайняв місце буферної зони. Розвівши руки він намагався нас врозумити. Як тільки його рука зникла з поля мого зору, я, все ще тримаючи на прицілі Макса, кинувся до нього. Мене зупинила одна єдина річ, одна людина – Ксюха. Батько вчив мене, що жінок не можна бити – це табу. Я не міг переступити через це, не міг його дістати. А наступної миті хтось ззаду тримав мої руки і усе, що я міг бачити – це земля. Що скаже батько? Він все віддав, щоб у мене усе було гаразд, а я зруйнував це заради… А власне: заради чого?