6 Привиди і містика, чи все таке

Привид

Я не можу комусь дозволити це прочитати. Без роздумів кидаю зошит в камін. Добре, що Дипломат надавав перевагу живому вогню, а не його дешевій підробці.

Зойк позаду мене заставляє обернутись. Красива блондинка – ну і нехай.  Усе в цій країні ідеальне. ТІЛЬКИ НЕ ТИ! ТИ ТАКОЮ БІЛЬШЕ НІКОЛИ НЕ БУДЕШ...

... Мій сміх моторошною хвилею пробігається будівлею, відлунням вчорашнього  дня стукає в серця людей. Мені подобається дивитись, як горять її золоті кучері. Хтось відчиняє двері і я розчиняюсь в темряві.

Володя

 Я вчасно підхоплюю її за талію і витягаю з каміну. Швидкими рухами гашу остатки вогню. Їй пощастило вона впала не у відкритий вогонь, а скраю. Це врятувало їй життя, але не обличчя.  Ідеальною вона більше не буде ніколи. Який парадокс!  У нашій то державі! Зовсім поруч від шоку здригається Клава. На мить вона закриває очі, щоб більше не бачити спотворене, обпечене обличчя людини, життя котрої тепер вже точно поділене навпіл, а тоді здригається. Звук мого голосу виводить її з заціпеніння. Як і завжди, послушно виконує моє доручення і, тепер уже, без вагань, біжить за допомогою. Добре хоч в посольстві не один телефон. З іншої кімнати чую, як вона на одному диханні розповідає Лісичу суть нашої проблеми, а тоді її подих збивається і я уже чую на смак її сльози. Ми занадто довго знайомі, щоб не знати один одного. 

- Він наказав нікому не покидати будівлю. Буде хвилин через  п’ять – десять, - моторошно-байдужим голосом повідомляє вона, але навіть у темряві і з такої відстані мені добре видно, як сильно тремтять її руки. 

Костя

Дивлюсь на обличчя маленької  сонячної дівчинки Амалії і з кожним видихом починаю ненавидіти Дипломата що раз більше і більше. Якби не він, ми б ніколи тут не опинилися. 

Артист

Те, що я побачив, якимось дивним ідеальним пазлом вписувалось в загальну картину того, що відбувалося останнім часом. Навіть зникнення Дипломата і те, ставало цілком логічним. ВІН ЩЕ ХОЧ ЖИВИЙ? ДИПЛОМАТ, ТО?

Георгій

Усі збіглися на крик. Темрява, що оточувала нас зробилася густішою маслянистішою. Вона давила на нас своєю присутністю, а вогонь в каміні робив повітря занадто гарячим, немов би у жерлі вулкану. Завжди ненавісна мені Амалія, лежала зараз без тями, а частина її обличчя нагадувало червоний помідор. Волосся також постраждало. Частина його зникла немов би її там ніколи і не було.

- Хтось бачив, що сталося? – намагався взяти ситуацію під контроль Марко, він постійно озирався і швидко переводив погляд, намагаючись вдати, що каміну і тієї, котра лежала біля нього не існує.

- Це ... це ... – Льончик щось мямлив, невпевнено посміхався і досить швидко зробив спробу втекти. Не довго думаючи я став у нього на дорозі.

- Що таке? Уже тікаємо? – посміхнувся я наперед смакуючи перемогу.

- Нічого такого. Просто не типово, - мямлив він не в силі відірвати погляду від потерпілої.

- Не типово? – я зривався на крик. – А мені здається, що це все вже було.

- Світло? Ну в принципі так ... – якось полегшено заговорив він.

- Ви з’ясували, що тоді з світлом сталося? Найшли проблему?

- Юра! – не зразу почув я, а тоді неохоче вернувся назад в кімнату відволікаючись від допиту. 

- Ну, чого? Ви ж бачите ... –  у тмяному освітленні з каміну, я помітив обгорілий  нотатник – щоденник Сашка, вірніше те, що від нього залишилося. – Як?

Мої руки трусили, коли я, затаївши подих та стоячи навколішки над непритомною Амалією, виривав з її рук те, що залишилося. «Здається свідок тут вона.»

- Слідчий Лісич наказав нікому не покидати посольства. Він скоро буде, - байдуже повідомила Клава, так, немов би це було звичне діло.

- Що на рахунок світла?

- Я піду з’ясую, - відповів секретар. 

- Маєш дві хвилини.

- А якщо він втече? – не зважаючи на те, що в середині щось перемкнулося, коли я помітив обгорілий щоденник і тепер уже з стопроцентною впевненістю міг би заявити, що Льончик нічого моїй однокурсниці зробити не міг би, все-одно був упевнений, що він до того всього якось причетний. 

Раптово включили світло і я замружився. В той самий момент, коли наш секретар Льоня влетів у  вітальню.

- Усе, як і тоді. Усе гаразд. Технік сказав, що проблем він не бачить. Перезапустив генератор і все запрацювало.

- Минулого разу ви викликали майстрів? З’ясували в чому річ?

- Не відразу, але викликали.

- Не зразу? – здивувався Марко.

- Так, тільки, коли дана ситуація повторилась вдруге, втретє і в п’яте – прийшлось.

- Як часто зникало світло?

- Через день, два. Хочу сказати, що спочатку рідше, а потім все частіше і частіше.

- Що було не так?

- Проводи не контактували. Антон  Запісоцький, електрик, сказав, що це просто хтось зрушив.

- Проводи? – дана ситуація з світлом, кабінетом і щоденником, подобалась мені все менше і менше.

- Привиди не можуть зрушити проводи.

- Які ще привиди, Льоня? - враз зацікавився Костя.

- Одна з наших співробітниць запевняла пана Дипломата, що в той самий день, коли приїхала його подруга Ксенія і світло погасло уперше, вона бачила привида, - згадав я що читав. 

- Якого ще привида? Це що, паралельний світ, що тут все не так, як у решті Перфектленду? – нервувала Клава.

- Майже. Це і є місце ссилки для «політичних», чи, правильніше буде сказано їхня тюрма, - відповів секретар.

- Тюрма знаходиться у місті? – не зрозуміли ми.