Динозаврик Тімі

Динозаврик Тімі

   Малі динозаври сиділи біля великого дерева і з захватом слухали нову легенду, вони дуже любили слухати історії які розповідав дідусь Тім.
   ‒ Колись давно між цими печерами була і ще одна, дуже особлива, її називали печерою світла. Пройшовши її ти потрапляв в дуже красиву долину, там була зовсім інша природа, інші дерева, інші квіти, а у ночі там усі квіти світились наче мільйони світлячків. Вся печера всередині була покрита блискучим камінням, яке від сяйва квітів переливалось всіма кольорами, а ще там була річка з дзеркально чистою цілющою водою. Кожного року біля річки збирались усі динозаври щоб відсвяткувати день літнього сонцестояння. Та потім стався землетрус через який печеру завалило як і багато інших. Уже кілька поколінь ніхто не може знайти ту печеру. Може колись ви її знайдете і ми знову будемо святкувати день літнього сонцестояння на березі чудо-річки.
   ‒ Так, ми її точно знайдемо.
   ‒ Знайдете обов’язково, але зранку, а зараз вам потрібно спати, пошуки печери справа не легка і вимагає неабиякої сили і уважності.
   ‒ Бувайте друзі, до завтра.
   ‒ До завтра Тімі.
   ‒ Мам, а це правда, така печера справді існує?
   ‒ Можливо. Це дуже стара легенда.
   ‒ Що значить, можливо? Авжеж печера існує, мені про неї ще мій дідусь розповідав, а йому його дідусь, а він ніколи не брехав.
   ‒ Мамо, а можна я буду спати з дідусем?
   ‒ Можна Тімі.
   ‒ Ура.
   ‒ Дідусю, а розкажи ще раз легенду про печеру.
   ‒ Хм. Давай завтра, пізно уже треба спати.
   Зранку динозаври проснулись від сильної грози, вони всі сховались у великій печері, щоб перечекати негоду. Та під час грози блискавка вдарила в печеру і вхід у неї засипало камінням. Коли гроза закінчилась, динозаври розділились і розійшлись по печері в пошуках виходу. Тімі  з друзями вирішили допомогти старшим і теж пішли шукати вихід. Вони так старанно шукали, що й не помітили як зайшли вглиб печери. Їм стало дуже страшно, вони почали гукати на допомогу та їх ніхто не чув. В печері майже не було ніякого світла і було холодно. Щоб не змерзнути вони притулились один до одного, та тут раптом почався гуркіт і земля під їх ногами почала сунутись і вони швидко почали падати в низ, коли вони нарешті зупинились то навкруги була така темнота що й власних лап не було видно, вони по голосу знайшли один одного і скрутившись клубочком заснули. А там далеко на початку печери старші динозаври шукали своїх дітей, яких ніде не було. В пошуках пройшов майже увесь день. І тут дідусь Тім, помітив сліди малих динозаврів.
   ‒ Я знайшов їх сліди, вони пішли вглиб печери.
   ‒ Ти впевнений, адже малим заборонено заходити так далеко.
   ‒ Так, так. Туди і не кожен дорослий піде.
   ‒ Знаю, знаю, але самі погляньте, це ж їх сліди.
   ‒ Хм. І справді сліди малих.
   ‒ Ну тоді йдем. Раз вони змогли то і нам вдасться. І всі дорослі пішли по слідах.
   ‒ Як вони сюди зайшли, тут майже немає світла?
   А тим часом Тімі з друзями прокинулись від дивного світла. Вони підняли свої голови і побачили цілу долину сяючих квітів.
   ‒ Дивіться, це ж та сама печера про яку дідусь Тім розповідав.
   ‒ Це точно вона ‒ печера світла. Динозаврики розійшлись по печері з захватом роздивляючись навколо. Такої чудасії вони ще не бачили.
   ‒ Ідіть сюди, швидше. Гукнула Лемі. Дивіться що я знайшла.

Перед ними відкрилась велика красива галявина з водоспадом і цілим озером дзеркально чистої води.
   ‒ АААА. Десь в печері почувся крик і дуже сильний гуркіт.  Малі перелякались і сховались за дерево.
   ‒ Що це таке, хто це такий.
   ‒ Може це охоронець печери який нас зараз з’їсть.
   ‒ Який охоронець, дідусь нічого такого не розказував.
   ‒ Може просто не хотів нас лякати.
   ‒ Дивіться, це ж мій тато. Вигукнув Менді і вони всі побігли до нього.
   ‒ Тату, тату. Ми знайшли печеру світла. І тут показались інші динозаври, які з ще більшим захватом ніж малі роздивлялись печеру.
   ‒ Дідусю я ж казав що ми її знайдемо!!! Вигукнув Тімі.
   ‒ Так, Тімі, ви її знайшли. Цього року ми будемо святкувати день літнього сонцестояння тут.
   ‒ Ага, будемо, якщо виберемось.
   ‒ А й справді, як звідси вибратись? І всі з надією поглянули на дідуся Тіма.
   ‒ Ти ж знаєш як звідси вийти, правда дідусю? Спитав Тімі.
   ‒ Та я ж тут не був. Мені про печеру ще мій дідусь розповідав а йому його дідусь. Якщо ще якийсь вихід і є звідси то його треба шукати.
   ‒ О! Це завдання для нас, ми вміємо шукати. Правда друзі?
   ‒ Е ні, стійте, тепер ви самі нікуди не підете, тут давно нікого не було, печера може бути не безпечною.
   ‒ Але ж ми знайшли печеру, значить і вихід можемо знайти.
   ‒ Можете, але цього разу я піду з вами. І всі знову розділившись по групах почали шукати вихід.
   ‒ Дідусю, а тут хіба був водоспад???
   ‒ Мій дідусь розповідав тільки про річку, а от водоспаду і озера в його спогадах не було, але як я вже казав пройшло дуже багато часу, а з часом все змінюється.
   ‒ А чому річку називали цілющою? Запитав Роні.
   ‒ Вода з річки оновлювала природу, наші предки поливали нею рослини під час великої засухи, а ще ця вода допомагала ранам швидше загоюватись.
   Тімі стояв біля водоспаду і вдивлявся в глиб падаючої води.
   ‒ Ходімо Тімі. Гукнув дідусь.
   ‒ Зачекайте, здається я щось там побачив.
   ‒ Що там Тімі?
   ‒ Дивіться, там ніби є якийсь вхід. Дідусь Тім уважно придивився до водоспаду.
   ‒ А й справді, щось там є.
   ‒ Агов, ідіть но сюди, до водоспаду, тут дещо є. Гукнув дідусь Тім іншим динозаврам.
   ‒ Що там Тім?
   ‒ За водоспадом ніби печера є, бачиш? Підійдемо, ближче поглянемо що там. Лім був хоч і малим зате сміливим динозавром, Він першим пішов в ту печеру. Тут теж було багато каміння яке освічувало цілу печеру, Лім дійшов до розвилки, далі було темно щоб іти одному і він вирішив повернутись.