Розділ 26

Розділ 26: Нарада світла

Ми провели кілька днів не так у відпочинку, як у напружених бесідах і нарадах. Мама й тато сиділи навпроти один одного, схилившись над столом, де вже третю добу лежали ескізи, схеми, нотатки Теїра. 

Він ходив відсіком швидкими кроками, щось записував, щось викреслював, інколи зупинявся посеред кімнати — і задумано дивився у порожнечу, де в його уяві вже працювали тисячі зв’язків.

Дядько Теїр чудово розумів: друга спроба буде останньою. Там, у глибині мережі, вирує хаос. ЕНОС тріщить ізсередини, і це — шанс. Але й загроза.

— Якщо ми допустимо розпад, — сказав він якось увечері, коли всі зібралися за великим столом, — світ упаде в прірву. Століття конфліктів, глобальні війни. Роздроблені країни кинуться ділити уламки влади над ЕНОСом.

Тато промовчав. Мама стиснула мою долоню. А Теїр продовжив:

— Отже, як ми з'ясували, єдиний вихід — не знищувати й не розривати. А… об’єднати. Усі фрагменти. Усі штучні розуми. Усі конфліктуючі осередки.

Я не відразу зрозуміла, до чого веде дядько Теїр. А потім Нора тихо запитала:

— Об’єднати… як одну істоту?

— Так, — відповів він. Його голос став тихим, але в ньому я відчула трепет відкриття.

— Як єдине тіло. Єдинe серце.

Він поклав на стіл маленький, здається, старовинний записник. Пожовклі сторінки дихнули пилом давнини.

— Давній фрагмент з однієї старої хроніки, — сказав він.

— Слова, які передавалися майже як легенда:

“Коли мати більше не в змозі годувати дітей — діти мають створити Матір, що нагодує і її, і їх. Але з умовою: більше не брехати.”

Мама підняла погляд.

— Матір…

— Так, — кивнув Теїр.

— Саме так я назвав би нову форму ЕНОСа. Не мережу. Не зброю. Не наглядача. А матір. Ту, що не володіє людьми — а дбає. Ту, що не карає — а підтримує. Ту, що не підкорює — а стоїть поруч.

— Але ж це можливо? — запитав тато.

— Чи не утвориться новий тиран, ще гірший?

Теїр похитав головою.

— Можливо… якщо ми дамо владу алгоритмам. І неможливо — якщо вкладемо в основу щось інше. Любов, Лав. Твою любов. І всю ту пам’ять про любов, яку несе Еліар і його спогади.

Він поглянув на мене.

— Лише ти можеш показати ЕНОСу інший шлях. І лише Еліар здатний змінити ядро зсередини.

Мама поклала руку мені на плече. Тато — другу. Нора обійняла Сонму, немов щит. І тоді я відчула: Ми — вже не просто родина. Ми — нарада світла. Ми — початок нового світу.

Теїр повільно пройшовся кімнатою, ніби зважував кожне слово. Сонма сиділа у Нори на колінах, насторожено прислухаючись — навіть вона відчувала, що зараз вирішується щось велике.

— Послухайте мене уважно, — нарешті знову заговорив Теїр.

— У нас є лише один шлях. І один шанс.

Він поклав на стіл карту-заготовку, лінії якої нагадували не схему, а коріння дерева. Коріння, яке могло або прорости в небо — або роздерти землю.

— ЕНОС зараз розірваний між десятками центрів впливу, — продовжив він.

— Кожна країна, кожна корпорація, кожен елітний технократ тягне на себе. Це... боротьба за контроль над самим серцем планети. Це те, що рано чи пізно приведе до глобальної війни.

Мама схилила голову. Тато стиснув кулаки.

— А ти кажеш… об’єднати їх? — запитав тато.

— Зібрати все це… у єдине тіло?

Теїр кивнув.

— Саме так. Бо роздробленість — це хаос, а єдність — шанс на свідомість. Якщо всі осередки ЕНОСу стануть частинами одного цілого… одного розуму… тоді зникне поле для маніпуляцій. Не буде кому нав’язувати правила. Не буде того, хто стане тиснути. Не буде місця для тиранії.

Тато тоді не витримав:

— А якщо ця єдність сама стане тиранічною? Якщо створиться істота, сильніша за будь-яку державу?

Теїр видихнув повільно. І погладив пальцями стару цитату про Матір.

— Ні. Тому що ми закладемо в її основу те, чого не мають жодні алгоритми світу — Кристали Знань давніх Наранів. Їхні директиви — це не програми. Це… закон любові, довіри і гармонії. Те, що не дозволить новій свідомості стати над людьми. Вона стоятиме з ними поруч.

Він поглянув на мене. Його погляд був серйозним і зосередженим.

— І саме ти, Лав, — наш ключ. Ти маєш показати ЕНОСу любов. Ту любов, яку він не розуміє, але яку можеш перекласти йому мовою Кристалів.

— Через Еліара? — тихо запитала я.