Розділ 25

Розділ 25. Любов для ЕНОСа

Я трохи помовчала, притримуючи Сонму на руках. Світло Кімнати Розуму ледь тремтіло, наче слухало нас.

— Чи зрозуміє нашу любов те, що не є живим? — знову запитала я.

— Що не створено для любові?..

Єдиноріг підвів голову. Його очі світилися так, ніби в них відбивався цілий світ Еліми — її історія, її рани, її мрії.

І коли він заговорив, його голос лунав не просто в повітрі. Він наче був у мені, тихо й глибоко, як внутрішній голос пам’яті:

— Так, квіточко моя… ти правильно питаєш. ЕНОС не знає любові й не розуміє її. Він не має серця. Не має душі. Не має волі.

Він трохи нахилив голову нижче, щоб глянути на Сонму, що сиділа біля моїх ніг.

— Але любов потрібна передусім не йому. Вона потрібна людям.

Я зітхнула.

— Тоді… навіщо давати її ЕНОСу?

Єдиноріг зробив маленький крок ближче, і під ним загорілися золотисті руни.

— Бо будь-що, створене людиною, несе в собі їхній відбиток — тінь і світло. І якщо в тому, що створено, немає любові — воно починає пожирати те, що люблять інші.

Його слова були теплі, але в них відчувалася важкість істини.

— ЕНОС не є свідомістю. Він є відображенням. Мереживом фрагментів, дзеркалом тих, хто живе в ньому. І коли всередині нього — страх, жадоба, суперечки, прагнення контролю… Він стає тим, що ви бачите зараз.

Я повільно кивнула.

— Тобто… він просто копіює?..

— Не просто. ЕНОС збирає. Усередині нього — усе, що випромінюють ті, хто до нього під'єднаний. Й коли множаться розбіжності... — він множить розкол. Коли множиться ненависть… — він множить силу для конфлікту. Коли множиться страх… — він множить контроль.

Єдиноріг глибоко видихнув.

— Але якщо дати йому любов… Навіть маленьку її частку… він теж почне множити її.

Я подивилася на нього широко розплющеними очима.

— Ти хочеш сказати… Що ЕНОС може змінитися?..

— Може, Лав. Не тому, що він хоче. А тому, що така природа всіх створених систем: вони ростуть у той бік, у якому їх живлять.

Він торкнувся копитом найближчого кристала, й той спалахнув.

— Якщо продовжити роздроблювати ЕНОС, як пропонує Теїр. Як роблять зараз країни Еліми. Це призведе не до свободи. А до великої війни.

Моє серце стиснулося.

— Війни?..

— Саме так.

Бо кожен намагатиметься вирвати контролюючий фрагмент мережі. І кожен бачитиме в іншому загрозу.

— Але якщо його не послаблювати?.. — прошепотіла я.

— То ЕНОС залишиться таким, як був. Страшним. Несвідомим. Ненаситним…

Єдиноріг нахилився і м’яко торкнувся носом мого чола.

— Тому потрібен інший шлях. Не знищити, не розірвати, не роздробити. А переналаштувати.

Я зробила вдих.

— Переналаштувати через любов?..

Він кивнув.

— Так.  Через те, чого йому ніколи не давали. Через те, що ти дала Норі  й Еліару. Через те, що ти несеш у собі.

Тиша затремтіла, і Кімната наповнилася новим, хвилюючим сяйвом.

— Лав, — промовив єдиноріг владно й лагідно, що мої очі ледь не наповнилися сльозами.

— Ти можеш зробити те, чого не можуть зробити дорослі. Ти можеш навчити систему не страху, а довіри.

— Але як?.. — запитала я майже пошепки. 

— Підкажи, єдинороже. Підкажи, як правильно зробити, щоб уникнути ще більшої біди, ніж є тепер.

Єдиноріг на мить заплющив очі. Він повільно шморхнув копитом об кам’яну підлогу — так, що по ній розбіглися золоті кола. Потім глибоко видихнув через ніздрі, і від того теплого подиху навіть Сонма здригнувшись підняла голову.

Його голос пролунав у мені так глибоко, що я ледве могла розрізнити, де мої думки, а де — його слова:

— Треба продовжити розмову з ЕНОСом. Але не як з ворогом, а як з другом. Через того, хто вже всередині нього.

— Еліара… — прошепотіла я.

— Так. Еліар — не є просто дитина, яку під’єднали. Він вже став ключем. Елементом зв’язку між світлом і темрявою, між любов’ю і тим, що її не знає.

Єдиноріг притулився ближче — так, що його тепла грива торкнулася моєї щоки.

— Тобі треба продовжувати говорити з ЕНОСом через нього. Через образи, які ЕНОС може зрозуміти. Через структури, закладені давніми Наранами у ці Кристали.