Розділ 24

Розділ 24. Коли тиша готує шлях

Наступні кілька діб промайнули для мене так, ніби час навмисне уповільнив хід, щоб моя душа встигла наздогнати ті сни, що я бачила. Мама й тато буквально огорнули мене турботою.

Мама не дозволяла мені навіть підвестися без потреби: ставила теплі напої, вкривала ковдрою, поправляла подушки так, щоб мені було зручно, а іноді просто тихо сиділа поруч, тримаючи мене за руку.

— Ще трохи, Лав, — казала вона.

— Дай собі час. Ти багато пережила.

Тато приносив нові трав’яні настої, перевіряв, чи добре працюють лампи в нашому відсіку, й кілька разів намагався приглушити механічний гул за стіною, аби я могла спати спокійніше.

І щоразу, коли я засинала, Сонма вкладалася біля моїх ніг, тепла, м’яка, муркотлива й лагідна — ніби охороняла мій сон.

Нора приходила щодня. Приносила то невеликі гостинці від своєї мами, то кольорові олівці, то нові аркуші, які дістали зі старих запасів сховища. І ми малювали — годинами.

Ми намалювали: ліс зі світних дерев, будиночки з садами й галявинами, Еліара, який усміхається, капсули-бульбашки, що летять над полями, що я бачила уві сні, Сонму — то маленьку, то величезну, і, звісно, Кімнату Розуму, повну сяйва.

Ті малюнки висіли тепер на стіні нашого відсіку, ніби маленькі віконця у той світ, який чекає там, нагорі.

Навіть дядько Теїр кілька разів заходив перевірити, як я себе почуваю. Приніс, було, старовинний інструмент Наранів, що видавав легкий заспокійливий звук, коли торкатися його пальцями; навчив Нору ним трохи користуватися — і вона охоче тихенько грала мені, щоб я швидше заснула.

Це були дуже добрі дні. Затишні, спокійні, майже домашні. Але в тиші щось визрівало.

На четвертий день, коли я вже почувалася набагато краще й навіть могла довше сидіти й малювати, у двері легенько постукали.

Ми з Норою підняли голови. Сонма теж насторожила вушка.

У дверях стояв дядько Теїр.

Цього разу він не усміхався. В його руках не було ні приладів, ні трав’яних напоїв, ні цікавих знахідок.

Тільки тонкий планшет, затиснутий у пальцях. І погляд — теплий, але серйозний.

— Лав, — промовив він тихо.

— Мені треба поговорити з тобою. Про дуже важливе.

Нора стиха видихнула, а я відчула, як щось холодне й знайоме ворухнулося в грудях.

— Це… про Еліара? — запитала я.

Теїр кивнув.

— І про ЕНОС, — додав він.

— Ми отримали нові дані. І нам треба вирішити, як діяти далі.

Тоді він зайшов до кімнати, прикривши за собою двері. Відчувалося, що спокійні дні наче закінчились.

Теїр повільно пройшов до столу й поставив планшет так, ніби боявся, що він може розсипатися від неправильного руху. Я ніколи не бачила, щоб його руки тремтіли — а зараз вони ледь-ледь здригалися.

— Мірене, — тихо звернувся він до мого тата, який саме був у сусідній кімнаті нашого відсіку.

— Підійди, будь ласка. Це стосується нас усіх.

Тато з’явився майже одразу, витираючи руки рушником — він щойно щось ремонтував у відсіку. Побачивши вираз Теїра, його обличчя посерйознішало.

— Що сталося?

Теїр провів поглядом по нас трьох — по татові, по мені, по Норі, яка сиділа схвильовано, затиснувши пальці в кулачках.

— Останні дані… — почав він, і голос його був незвично обережним, — підтверджують наші попередні відомості. Але… й відкривають нові можливості перед нами.

Він увімкнув планшет, і над ним спалахнула голограма: мережа ліній, вузлів, світних сфер — все це пульсувало, ніби жило власним життям.

— ЕНОС продовжує колапсувати зсередини, — промовив він.

— Швидше, ніж ми думали.

Тато стиснув щелепу. Його вилиці нервово заграли.

— Чому?

Теїр торкнувся кількох світних точок. Мережа змінилася — тепер вона була схожа на карту Еліми. На карті спалахували різні регіони.

— Річ у тім, що… — він зробив короткий вдих, — внутрішній конфлікт поширюється не лише між осередками штучних свідомостей усередині ЕНОСа. Це вже відбувається між країнами.

— Між країнами? — перепитав тато, не приховуючи подиву.

— Так.

Деякі уряди та найбільші корпорації світу вирішили, що ЕНОС можна… переписати. Оновити. Поставити під свій контроль, використати на благо “власної цивілізаційної моделі”, як вони кажуть.

Нора стиснула мою руку.

— Але інші — не згодні. Вони звинувачують перших у диверсіях. У спробі використати ЕНОС у власних інтересах. Деякі говорять, що конфлікти вже перейшли у кіберпротистояння між державами.