Розділ 23

Розділ 23. Квіти після тиші

Я прокинулася від чогось дивного…

Не від холоду, не від тривоги, не від гулу машин — а від чарівного запаху.

Теплого. Легкого. Наче ранковий вітерець приніс сюди шматочок лугу.

Я кліпнула повіками й побачила над собою стелю нашого невеликого відсіку, м’яке світло лампи — і Сонму, що спала поряд, згорнувшись теплим клубочком на моїй ковдрі, тихо посмикуючи носиком, ніби снила про щось дуже смачне.

Повільно повернула голову — і завмерла.

Поруч зі мною, просто на столі, стояв кошик, повний квітів. Кольорові — жовті, рожеві, сині, такі, що я бачила тільки колись на поверхні.

І серед них… Серед них світилися білі квіти Лав — дрібні, ніжні, молочно-прозорі.

Ті самі, на честь яких мене назвали. Ті, що росли тільки на пагорбах під променями Айлени.

Я різко сіла, й ковдра зісковзнула з плечей.

— Татусю?.. — прошепотіла я.

Двері відсіку прочинилися, і тато зайшов, тримаючи в руках невеликий пустий рюкзак. На його одежі були сліди пилу, а на чолі — проступали краплі поту, але він усміхався.

— Прокинулася, квіточко? — сказав він тихим голосом, щоб не злякати мій ще сонний стан.

— Я ненадовго виходив нагору. Там зараз… тиша. Справжня тиша.

Мама, що стояла позаду нього, поклала руку йому на плече й додала:

— Він хотів, щоб ти прокинулася сьогодні з гарним настроєм. І вирішив принести тобі те, чого найбільше бракує тут, у темряві.

Тато підійшов ближче, присів поруч зі мною й торкнувся кошика.

— Пам’ятаєш, Лав? Це ті самі квіти, що росли біля нашого будинку. Мені вдалося знайти кілька. Не знаю, як вони триматимуться тут без сонця.

Я провела пальцями по пелюстках. Вони були на дотик прохолодні, але такі живі — наче маленькі шматочки майбутнього, яке я бачила уві сні.

— Як ти почуваєшся? — тихо запитала мама, визираючи тривожним поглядом.

Я вже хотіла сказати “добре”, та голос зірвався. Горло защипало. Я раптом, зовсім не стримуючись, обійняла тата за шию.

— Дякую… — прошепотіла.

— Вони такі… справжні…

Тато пригорнув мене, обережний, як завжди.

— Ти дуже нас налякала, Лав. Але… ти повернула нам надію. І сьогодні вперше за довгий час я побачив сонячні відблиски на росі. Наче Еліма теж зітхнула.

Сонма підвела голову, потягнулася, а потім ткнулася мені в руку, ніби теж хотіла сказати “добрий ранок”.

— Ми принесемо тобі сніданок, — сказала мама.

— А ти відпочивай. Тобі треба сили, моя смілива.

У дверях з’явився Теїр, тримаючи планшет зі свіжими даними. Він привітався.

— Я бачу, Лав уже прийшла до тями, — усміхнувся він.

— Чудово. Бо незабаром нам доведеться поговорити більше. Сьогодні також буде багато новин.

Я кивнула — не впевнено, але спокійно. Квіти переді мною пахли сонячним ранком немов після дощу.

Я торкнулася білої лави ще раз і подумала: Можливо… майбутнє вже починає проростати.

Тоді Теїр наблизився до мого ліжка так, ніби боявся потривожити квіти.

Його обличчя було втомленим, але ясним — як у людини, що нарешті побачила ниточку, за яку можна потягнути, щоб вибратися з темряви.

— Лав, — тихо промовив він, присідаючи на стілець поруч.

— Якщо маєш сили — я розкажу тобі зовсім трохи. Обіцяю, без зайвого.

Я кивнула. Сонма поклала мордочку мені на коліна, ніби теж слухала.

Теїр поклав планшет на край мого ліжка. На екрані світилися криві, графіки, якісь мерехтливі фрагменти сигналів — але він не показував їх мені прямо, а лише стискав планшет пальцями, мов тримав щось живе.

— Пам’ятаєш ту стару панель у лабораторії? Ту, що ми думали мертва? — спитав він.

— Так… — я кивнула, пригадуючи, як панель ожила під моїм доторком.

— То вона знову подала ознаки активності. Дуже слабкі, але достатні, щоб я зміг до неї під’єднатися хоч би частково.

Він говорив тихо, з обережністю, наче кожне слово могло втомити мене.

— Я отримав невелику порцію даних. Вони… дивні. Але важливі. Отже, що ті збої, які ми зафіксували учора, — не просто механічні чи мережеві.

Він видихнув. А я раптом помітила, що він трохи тремтів від напруги.

— ЕНОС слабшає, Лав, — сказав він.

— Не повністю, ні. Але… щось всередині нього не так. Вперше за всі роки існування мережі — у ній почався внутрішній конфлікт.