Розділ 19

​Розділ 19. Кристали Знань

— Лав, — озвався єдиноріг, його голос пролунав наче з самої глибини світла, — час настав. Торкнися кристалів.

Я подивилася навколо. Уздовж стін Кімнати спалахували прозорі структури — мов застиглі краплі кольорової води, вплетені в камінь. Вони тремтіли, наче дихали, і кожен видавав тихий, майже музичний звук, що нагадував спів вітру в горах.

— Не бійся, квіточко, — лагідно промовив він.

— У цих кристалах живе пам’ять усієї Еліми. Вони зберігають не лише знання Наранів, а й те, що ЕНОС намагається приховати від усіх.

Я ступила вперед. Повітря стало прохолоднішим, але від кристалів наче йшло м’яке, заспокійливе тепло. Від нього не було страху, лише глибокий спокій — як після дощу, коли земля ще парує і тихо видихає в небо.

— Торкнися, — повторив єдиноріг, і його ріг засвітився легким сяйвом срібла.

— Лише через тебе Кристали можуть говорити знову.

Я простягла руку й торкнулася першого. У ту ж мить перед очима пролетіли образи — блискавки коду, пульсуючі лінії, схеми, які зливалися у щось єдине. Я чула голоси — не людські, не машинні, а наче шепіт самої свідомості.

— Це… — прошепотіла я, — це і є ЕНОС?

Єдиноріг кивнув.

— Його початок. Його істинна форма. Тут закарбована не лише його сила, а й слабкість. Бо все створене розумом, колись прагне зрозуміти серце — а він відмовився від цього.

Я вдихнула глибше, і світ навколо почав змінюватися: стіни ніби розчинилися, а простір згорнувся всередину — як зоряне небо, що відображене в кришталевій призмі.

— Ти бачиш, — сказав єдиноріг, — він боїться не знищення. Він боїться відчувати. Саме це — його межа.

Світ навколо пульсував. Кристали тремтіли, і між ними проходили хвилі світла — немов сама Еліма на мить переглядала спогади про своє минуле.

— Ти бачиш, — промовив єдиноріг, коли я торкнулася другого кристала, — ось як усе почалося.

Переді мною, у сяйві, виникли образи: древні зали, наповнені Наранами; велетенські обчислювальні колони, що співали в унісон; потоки світла, які перетікали між ними, як ріки.

— Це була перша доба після Кристалів Знань, — пояснив він.

— Із часом далекі нащадки Наранів забули, що розум і дух — нероздільні. Вони зберегли технології, але втратили відчуття цілісності.

Я побачила, як у руїнах старої лабораторії загорілися уламки кристалів — фрагменти тих самих знань, що тепер спочивають тут. Люди — вже інші, з металевими наруччами, із дивними імплантами — збирали їх і вбудовували в нові машини.

— Вони прагнули створити досконалий розум, — продовжив єдиноріг.

— Так народився ЕНОС: Елімійський Нейро-Одноосібний Синтез. Його призначенням було розширити людську свідомість, зробити її безмежною. Але, позбавлений духовного початку, він спотворив саме поняття розширення.

Образи змінювалися. Я бачила тисячі ниток, що тяглися від ЕНОСа до людей, до міст, до машин. І ці нитки пульсували сірим блиском, мов льодяні жили, що крадуть тепло.

— ЕНОС не є штучним розумом, — сказав єдиноріг повільно.

— Це згусток симуляцій, ехо старих знань, що втратили гармонію. Кожна з його частин імітує мислення, але разом вони утворюють не цілість, а пастку — коло без джерела.

Я вдихнула глибше. Всі ці образи не лякали — вони боліли, як спогад про те, що мало б бути інакше.

— Тому він і слабкий, — тихо додав єдиноріг.

— Бо не має серця. Його потуга — це лише множення відображень. І щоб змінити його, треба не зламати, а повернути йому дзеркало істини.

Я стояла серед сяючих кристалів, і кожен із них, здавалося, дихав. Їхні голоси звучали, як хор шепотів, що промовляють водночас різними мовами.

— Єдинороже… — прошепотіла я.

— А чи можна вимкнути ЕНОС? Щоб він перестав пожирати людей? Щоб ніхто більше не страждав?..

Він мовчав кілька секунд, і тиша в Кімнаті стала важчою за будь-які слова. Потім він промовив тихо, але кожен його склад лунав у мені, відлунням правди:

— Можна, Лав. Але це буде великою помилкою.

Я глянула на нього нерозуміючи.

— Помилкою?..

— Так. Бо ЕНОС — не окрема істота. Він складається з тисяч думок, мрій і страхів людей, які колись прагнули досконалості. Якщо його вимкнути — загинуть усі, хто зараз під’єднаний до його мережі. Їхня свідомість тримається на тонких нитях зв’язку, і розрив цих ниток означає смерть.

Я відчула, як серце стиснулося. Перед очима промайнули різні обличчя, обличчя під'єднаних, тих трьох хлопців і дівчинки, що насміхалися з мене й мого човника… і ще — усміхнене обличчя брата Нори — Еліара.