Розділ 7

Розділ 7. Світи Творіння

Вмить світ навколо спалахнув теплим сяйвом, і простір знову почав змінюватися.

Я бачила, як переді мною народжуються світи в гармонії. Вони були різні, немов пелюстки величезної квітки: одні — зелені, повні лісів і води, інші — вкриті морями, де істоти складали свої думки у спів. У деяких панували високі вежі, що сяяли розумом тих, хто їх створив, а десь інші істоти, схожі на людей, мешкали серед гір і зір, не знаючи нічого, окрім чистого повітря й радості існування.

Тут жили безліч видів — крилаті створіння, схожі на коней із гривами наче полум’я; істоти, що світилися зсередини, мов живі кристали; люди, співочі істоти, котрі розмовляли музикою; і прозорі хранителі лісів, що стояли між світом духів і світом людей. Вони не творили нових світів, але оберігали старі, зберігаючи їхню пам’ять і рівновагу.

І в кожному світі — своя історія, своя мова, свій шлях.

— Це світи творіння, — пролунав голос у мені. 

— Тут народжується не лише життя, а й вибір. Кожен із цих світів має власний шлях розвитку, але всі вони підпорядковані одному закону — росту через досвід.

Я дивилася на нескінченні простори, де сяяло світло й народжувалися ті усі істоти, подібні на прозорі тіні, і запитала свого мудрого єдинорога:

— Друже мій, а хто ті співочі істоти, що чутно їхні голоси, але не видно, хто співає?

— Нарані, — тихо озвався єдиноріг, — це такі співочі істоти, що їхні світи створені не з каменю чи глини, а зі звуку. Вони не говорять — вони співають подумки. У кожній ноті живе смисл, у кожному подиху — почуття. Вони можуть народжувати життя гармонією, зцілювати простір, коли він поранений, або навпаки — руйнувати його, коли пісня стає фальшивою.

Нарані можуть впливати на навколишній простір: змінювати колір неба, викликати дощ, лікувати рани або, навпаки, руйнувати, якщо у пісню проникає недосконалість.

Їхній спів — це сила творення, тому їх називають “співочими істотами”, бо вони не просто живуть у гармонії — вони є самою гармонією.

Я побачила, як хвилі світла колихалися у повітрі, мов подих вітру над водою, і в кожній хвилі спалахували кольори, що співали. Дехто з них був подібний до людей зі світлими очима, інші — безтілесні, мов голоси, що лишилися після сну.

— Вони — гармонія Всесвіту, — сказав єдиноріг. — Бо де є спів, там є життя. І поки звучить їхня пісня, світ творіння не замовкне.

Потім перед моїми очима світи спалахували й зникали, мов зорі, що показують лише мить свого минулого. І тоді єдиноріг промовив:

— Тепер я покажу тобі, крихітко, як розвивається розум. Бо істоти, що мають серце і волю, створюють не лише життя, а й суспільства.

Світло згасло поволі, і зорі почали тьмяніти, немов хтось закривав їх тонкою пеленою часу. Я побачила, як нові світи народжуються вже не з сяйва, а з глини, з подиху, з тремтіння листя й дощу.

— Ось, пелюстко моя, початок усіх цивілізацій, — промовив єдиноріг. 

— Це світи племінної єдності. Тут життя ще просте, мов пісня без нот, але чисте, як перша крапля роси.

Я бачила істот, схожих на людей, що жили громадами у високогір'ях. Вони не знали ані золота, ані законів, але знали тепло рук і силу слова. Для них світ  був домом, і кожна квітка, кожне дерево були важливими.

У долинах жили прості люди, схожі на дітей природи. Вони не мали міст, не знали письма, але кожен з них чув пісню землі.

Їхні дні були короткі, але сповнені сенсом: полювання, вогонь, родина, подяка світанку. Вони жили в мирі, бо не знали жадібності. Їхня сила — у спільності.

— Вони жили у єдності, — продовжив він. 

— Не мали володарів, бо кожен відчував у собі частинку спільного духу. Їхнє мислення було колективним, але ще не зв’язаним машиною — лише серцем. Так зароджується розуміння спільності. Але згодом у серці кожної істоти прокидається бажання знати більше, ніж інші. І саме тоді починає народжуватися шлях угору — або вниз.

Я вдивлялася в тих людей, що запалювали вогонь і складали перші малюнки на камені. Їхні очі світилися цікавістю й страхом водночас. І мені здавалося, що я впізнаю в них щось дуже близьке...

Потім переді мною з’явилися міста з каменю, дороги, ріки, що живили поселення.

Люди навчилися створювати закони, будувати храми, воювати за віру.

Вони поклонялися богам, яких самі ж і створили, щоб пояснити блискавку, грім, долю.

І серед них народжувалися правителі — ті, хто бажали вести інших.

— Це світи, що живуть в епоху великих злетів і падінь, — мовив єдиноріг. 

— Бо там, де народжується сила, народжується і спокуса. Люди вчаться розрізняти добро і зло, але ще часто плутають їх. Це — рівень становлення...

Аж ось я побачила світла міст, кораблі, що летіли небом, і людей, які говорили з машинами.